Чому Росія та Путін приречені на поразку

Жодних сумнівів: перемога у війні проти України Росії не світить.

І не лише тому, що я - невиправний оптиміст. Є цілком раціональні аргументи на підтвердження цього.

Я розумію, що РФ має втричі більше населення, ніж Україна, розумію, що у них в кілька раз більша армія і, можливо, навіть краще озброєння. Розумію, що їм буде чим заправити свої танки та БТРи і обігріти населення Москви та Петербургу в сувору зиму. Росіян об'єднує сильна імперська ідея та мислення, а також нездорова агресія до всіх, без винятку, сусідів. За великим рахунком, на цьому під активами можна підвести риску.

В усьому іншому РФ вже зазнає поразки. Вона програла в інформаційній кампанії, в психології солдата, в ідеології, в економіці, у внутрішній політиці…

Отже, щодо інформаційної кампанії. Зрозуміло, що РФ з усіх сил прагне сформувати позитивне сприйняття своєї агресії в Україні, у світі, в самій РФ. В Україні ще кілька місяців тому тисячі громадян були стурбовані, аж до істерики, тим, що ми програємо в інформпросторі. Протягом цього часу у нас припинилися дискусії де краще жити, дискусії про зарплати і пенсії в РФ, зарплати силовиків. Сьогодні кількість шанувальників союзу з РФ в Україні коливається в межах соціологічної похибки. Українці не продали свободу і Батьківщину за газ. Припинилася трансляція ворожих каналів у кабельних мережах. Відверто проросійські ЗМІ або закрилися, або демонструють стримано патріотичну позицію. Українці перестали жити російським інформпродуктом, чітко ідентифікують державні російські ЗМІ як брехливі. Інформаційний простір в Україні виграно.

У розумінні цивілізованого світу РФ є агресором, тут позиція - однозначна.

З інформаційною ситуацією в самій Росії дещо складніше, бо тут ми впливаємо опосередковано. Офіційні ЗМІ брешуть, опозиційні слабкі. Руйнують пропагандистські міфи Інтернет і, останнім часом все сильніше, "сарафанне радіо". Але логіка така: що більше брешуть, тим більший опір. Більшості росіян було вигідно зображати тупуватих і простакуватих громадян, які повністю довіряють владі, але тоді, коли трупи їх дітей тисячами повертаються додому, розум приходить.

Що стосується ідеології війни і психології солдата. Кремлю дуже хотілося б, щоб ця війна була в уяві російського солдата священною, вітчизняною (за Вітчизну), чесною, справедливою, народною.

Але не може бути священною війна, в якій ніби християнська Росія, спільно з найманцями - мусульманами вбиває християн-українців.

Не може бути вітчизняною війна, яка ведеться на чужій землі.

Не може бути чесною і справедливою війна, яка ведеться проти народу, якому десятки років клялися в любові та дружбі.

Не може бути народною загарбницька війна, метою якої є завоювання чужої території та грабунок народу. Саме тому Кремлю годі сподіватися на таку ж підтримку своєї армії з боку народу, яка є в Україні.

Російська пропаганда втратила й останній свій аргумент - про боротьбу за права російськомовного населення. В ім'я цієї боротьби російські найманці, разом з терористами, убивають і калічать саме російськомовне населення.

Солдат, який воює з розумінням того, що він загарбник, окупант, убивця, втрачає мотивацію. Його коефіцієнт боєздатності знижується в десятки разів. Наявний стан комунікативних та інформаційних мереж не залишає сумніву, що розуміння особистої ганебної ролі в історії буде швидко донесено до кожного російського вояки.

Росія в економічній кризі. Вони окупували Крим. При цьому втратили європейський та американський ринок. Щодня втрачають в рейтингах та індексах на світових біржах. Перспективам російського бізнесу не позаздриш. Грабунок українських підприємств на окупованих територіях не забезпечує і малої частини втраченого. Росія перестає бути найбільшим у світі експортером газу.

Зрештою, про внутрішню політику. Братня позиція РФ щодо України бумерангом повернеться до неї. Внутрішні конфлікти, боротьба за незалежність та самовизначення лише посилюватимуться. Ближчим часом слід очікувати розгортання як законсервованих конфліктів, так і виникнення нових. Чечня, Дагестан, Інгушетія, Північна Осетія, території імперських інтересів РФ: Придністров'я, Південна Осетія, Абхазія обов'язково скористаються ситуацією, щоб скинути імперське ярмо.

Для утримання в покорі населення РФ доведеться далі згортати і без того слабкі паростки демократії, вдаватися до внутрішнього терору.

Підтримки ззовні РФ чекати нізвідки. Кількість деморалізованих солдатів, за таких обставин, перестає бути визначальним чинником. У великої армії РФ є вибір: або стати гарматним м'ясом, що гине за свого ката, або рушійною силою революції, що скине диктатора.