Чому Україна не може «зіскочити» з газової голки
Останні події, пов’язані з розірванням відносин між «Нафтогазом» та «Газпромом», в черговий раз продемонстрували, що наша державала не досягнула прориву в питаннях зміцнення енергетичної незалежності.
Все це через збереження традиційних розкладів у енергетиці, зокрема на оптовому ринку природного газу.
Виходячи з того, що рівень енергетичних витрат є одним з основних факторів забезпечення конкурентоспроможності виробництва продукції, а ціна на газ для домогосподарств негативним чином впливає на платоспроможний попит населення на ринку споживчих товарів, трансформація ринку природного газу мала б стати першочерговим завданням економічних реформ 2014-2018 років. На жаль, цього не відбулося.
І пересічні громадяни, і господарюючі суб’єкти потерпають від надмірних цін на блакитне паливо. Також багато запитань виникає стосовно непомірної ціни на природний газ вітчизняного видобутку. Природний газ вітчизняного видобутку належить українському народу і частина ренти від його видобутку мала б розподілятися на користь українських громадян.
Формою перерозподілу частини ренти за видобуток природного газу є його продаж населенню за собівартістю видобутку. Зо окремими оцінками собівартість газу власного видобутку знаходиться в межах 2000-3000 грн/тис. куб. м з доставкою до споживача. Річні обсяги видобутку коливаються в межах 20 млрд куб. м і покривають потреби домогосподарств. Для корпоративних структур він має постачатися за цінами, які враховували б потребу газовидобувних підприємств в капітальних та поточних витратах.
Фактор ціни на газ і далі виступає гальмом для запуску маховика економічного зростання, оскільки непідйомні ціни на блакитне паливо «вимивають» оборотний капітал господарюючих суб’єктів та поглиблюють зубожіння громадян. Однією з причин збереження значної залежності від зовнішніх джерел постачання природного газу є відсутність проривних змін в частині модернізації комунальних тепломереж, найбільш енергомістких виробництв та використання нетрадиційних джерел енергії.
В Україні вже розроблено технології виробництва біогазу з промислових та побутових відходів, але їх впровадження не отримує належного сприяння через те, що лобісти оптових продавців природного газу у законодавчому органі та вищих ланках виконавчої влади не зацікавлені в руйнуванні традиційної для України схеми отримання надприбутків структурами, які контролюють ринок природного газу. Це, з однієї сторони, не дає можливості сформувати альтернативне джерело виробництва енергії для господарюючих суб’єктів та домогосподарств, а з іншої – не дозволяє зрушити з місця вирішення проблеми звалищ сміття та промислових відходів.
Більше того, надійним джерелом виробництва біогазу виступають поля фільтрації великих міст та окремих промислових підприємств, які призводять до нестерпного смороду в окремих населених пунктах. Запуск виробництва біогазу на основі використання полів фільтрації знову ж таки дав би можливість нарощувати виробництво дешевшого джерела виробництва енергії, ніж природний газ, а з іншої – допоміг би усунути дискомфорт для місцевих жителів.
До тих пір, поки диверсифікація джерел енергопостачання не стане реальним, а не номінальним пріоритетом державної економічної політики, фактор ціни блакитного палива буде не підйомним тягарем для української економіки і не дозволить її модернізувати.
Василь Голян, для «Главкома»