Консервація інституту виконуючих обов'язки та занепад українського села
Консервація інституту виконуючих обов’язки не дозволяє повноцінно здійснювати завершальний етап земельної реформ
У системі регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій вже не перший рік надійно утвердився інститут виконуючих обов’язки. Така інституціональна новація у новітній історії України спостерігається як по лінії виконавчої вертикалі, так і по лінії профільного комітету Верховної Ради України. І це в умовах, коли Україна уклавши Угоду про асоціацію з ЄС зобов’язана гармонізувати регламенти та стандарти виробництва харчових продуктів, забезпечити інтеграцію сільського та лісового господарства, імплементувати ряд природоохоронних директив.
Консервація інституту виконуючих обов’язки також не дозволяє повноцінно здійснювати завершальний етап земельної реформи, що змушує й надалі продовжувати використання інституціональних обмежень на вільний оборот окремих видів земельних активів. Негативним чином це рикошетить і по ефективності реформування сфери лісового господарства, свідченням чого є зволікання з прийняттям стратегії розвитку лісового господарства і взагалі формуванням сучасної лісової політики.
Синдром виконуючих обов’язки в системі регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій негативним чином впливає на стан сектору малого та середнього аграрного підприємництва, а отже, і сільських поселень зокрема. Тому й не дивно, що так і не запрацював інститут сільськогосподарського дорадництва, сільські територіальні громади не отримали відповідних прав та повноважень в частині володіння та користування сільськогосподарськими землями за межами населених пунктів.
Взагалі наявність дієвої системи регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій необхідна для забезпечення сприятливих умов розвитку особистих селянських та фермерських господарств, а також сільськогосподарських підприємств як в частині фінансової, так і в частині консультативної підтримки. Для вертикально інтегрованих аграрних формувань даний фактор не має вагомого значення, оскільки ці формування мають свої адвокатські, консультативні та маркетингові служби.
Більше того, фактична відсутність вищого керівництва в системі регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій має місце в умовах, коли відбувається масове об’єднання сільських територіальних громад.
Чи не стане інститут виконуючих обов’язки в системі регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій традиційним для вітчизняних реалій кроком українського істеблішменту для чергового витіснення сільських мешканців з орбіти реального перерозподілу найбільш ліквідних земельних активів?