Відбудова після війни. Що може завадити Україні

Анонсований план скорочення кількості міністерств та працівників держапарату викликав переважно схвальну реакцію. Такі оптимізації знаходять відгук у громадян, які вважають держоргани та їх працівників хіба що не дармоїдами. Знаходять відгук і в експертному середовищі, яке переважно вважає держапарат ледь не гальмом розвитку країни. Проте, потрібен неемоційний, немеханістичний підхід та актуальне цілепокладання, сконцентроване навколо післявоєнної відбудови України.

Рішення щодо структури влади повинні прийматися з огляду на актуальний контекст, методи дій мають підбиратися під завдання, що стоять перед державою та суспільством. Відповідно, мають бути визначені повноваження держорганів щодо вирішення завдань, які стоять перед ними.  Саме з огляду на це треба визначати конфігурацію держорганів і баланс повноважень серед них. Облаштування держорганів повинно мати похідний характер від завдань, які стоять перед державою. Завдання ці зосереджені насамперед на післявоєнному відновленні в усіх сферах – економічній, інфраструктурній, соціальній тощо.

Сучасний досвід відновлення країн після воєн (Боснії та Герцеговини, Іраку, Кувейту, Хорватії) за участі міжнародних донорів, – а Україна вимушена робити ставку на їх кошти, – наводить на висновок: більшість невдач зумовлена низьким рівнем залучення урядів до відбудови. Наслідками цього стали деіндустріалізація, примітивна недиверсифікована структура економіки, консервація сировинної залежності, слабка розбудова інститутів.

Ліквідація або суттєве скорочення владних структур в Україні ускладнить залучення представників держави до післявоєнної відбудови. Якщо функціональна завантаженість держоргану зростатиме (саме так буде в процесі післявоєнної відбудови), а кількість працівників скорочуватиметься, – якість роботи держоргану не покращиться. Може статися так, що після скорочення доведеться проводити зворотне розширення, наслідком чого буде втрата часу.

Напевне, є центральні органи влади, функціонал яких у процесі відновлення буде зменшено, тому їх скорочення або злиття із іншими структурами влади доцільне. Однак, це не має бути механістичний процес суто задля самого скорочення.

Водночас, питання скоріше не у кількісній площині. Американський нейрофізіолог Уоррен Маккаллок, фахівець із нейронних мереж та один із батьків кібернетики, сформулював принцип дії мозку – інформація, яка надходить у мозок, завжди переробляється нейронами в тій його ділянці, куди вона надійшла, а не передається у якийсь неіснуючий «центр мозку».

Це наукове відкриття згадується у зв’язку із великою проблемою, з якою стикнулася Хорватія. Заявки на реконструкцію пошкодженого житла розглядалися лише міністерством розвитку в Загребі, а не територіальними владними установами. У 2004-2006 роках міністерство видало негативні рішення щодо 22,5 тис. запитів у порівнянні з 12,8 тис. позитивними. Процес апеляції для тих, чиї заявки було відхилені, був складним та повільним, й знов-таки замикався на центральний апарат міністерства. Розгляд питань територіальними органами за місцем розташування об’єкта суттєво пришвидшив би процес. В Україні питання відновлення житла є не меншою проблемою, тому негативний досвід Хорватії стане нам в нагоді. Подібні проблеми стосуються багатьох інших проблем – надмірна централізація гальмуватиме відбудову, підвищуватиме соціально-економічне напруження.

Інституційна теорія нобелівського лауреата Дугласа Норта стверджує:  розвинені країни характеризуються більшими за обсягом державними інститутами, ніж країни, що формуються. Але кількість працівників центральних органів управління розвинених країни менша за органи управління на місцях. Тобто, держоргани загалом більш численні, але «пласкі», з функціональним та кількісним акцентом на територіальні органи управління.

Із врахуванням наявних завдань, наш держапарат має виглядати як пласка структура з центром у Києві та розгалуженими владними органами у регіонах, які зовсім незначно поступаються функціоналом та повноваженнями центральному апарату і є чисельно адекватними тим завданням, які перед ними стоять – широкому колу питань післявоєнної розбудови України.

Для успіху в соціально-економічному відновленні структура та чисельність держорганів мають формуватися з наступних принципів:

• узгодження цілей роботи кожного з держорганів із планом післявоєнної відбудови, який на концептуальному рівні вже треба було підготувати та узгодити з міжнародними донорами, без фінансової, організаційної та технічної участі яких відбудова неможлива;
• наявність календарного плану трансформації функціоналу, структури та чисельності держорганів, який буде кореспондувати із виконанням плану відновлення України;
• перенесення акценту в функціоналі та чисельності на місцеві органи влади, а якщо буде вирішено скоротити кількість центральних керуючих органів, – перерозподілення чиновників-професіоналів у регіони, де вони більше потрібні.

Відповідність структури влади наявним викликам – запорука успіху.