Посадити своїх, чи почати з «пам’ятників»?

Ефір про боротьбу з корупцією на «Свободі слова» залишив змішані відчуття. У переддень прийняття президентського законопроекту про створення Антикорупційного бюро в студії чомусь більше говорилося про те, хто контролюватиме цей новий орган, а не про те, як швидко і ефективно провести процес «корупційної люстрації», доки українське суспільство не почало вдаватися до самосуду.

Знайомі посли констатують: жоден політичний діалог з нашою владою не обходиться без згадування про корупцію в Україні. Красти стали більше і нагліше. І це визнають на найвищому рівні. Тому головне питання – це швидка реалізація закону, а не конкуренція оцінок навколо нього і роздуми – потрібно його було приймати до виборів, чи після.

Прийнятий у першому читанні закон є не тільки елементом імплементаціїї Угоди з Європейським Союзом, але й намаганням нинішньої влади продемонструвати політичну волю. Насправді «політична воля» – це основнна передумова, щоб закон почав працювати. І її повинен продемонструвати в першу чергу сам Президент як ініціатор цього закону. Тому йому треба спочатку «дотиснути» Верховну Раду, щоб закон був прийнятий в цілому, а потім його підписати. І вимагати швидкої реалізації. Бо це в інтересах самого Порошенка.

У липні цього року Президент, представляючи нового Генпрокурора, під гучні оплески залу цитував автора «Сінгапурського дива» Лі Куан Ю: «Як почати боротьбу з корупцією. Почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, вони знають за що і народ вам повірить».

Однак Генпрокуратура чомусь не поспішає ні з друзями, ні з, умовно кажучи, «ворогами». Жодної гучної справи, жодного публічного «розкулачення» за корупційні дії! Одна з найбільших оборудок минулих років – так звані «вишки Бойка» - виринають у пам’яті як публічний пам’ятник української корупції. І як публічний вирок колишньому Генпрокурору Махніцькому. І як нагадування нинішньому – Яремі, - що поки Бойко спокійно веде передвиборчу кампанію, а ходить до слідчого, народ йому не матиме віри.

Подібних справ – економічних, а не політичних – десятки. Про це писалося навіть тоді, коли при владі був Янукович. То чому зараз – справедливо питається - усе «заглохло»? Хтось може придумати інше пояснення, ніж те, що напрошується саме собою – рука руку миє?

Тож коли на Генпрокуратуру надії немає, можливо, Антикорупційному бюро щось таки та вдасться? Побачимо, хто буде «люстрований» першим. І чи буде...