Донецьк і Луганськ - це Україна? Про несподіваний гвалт у журналістській спільноті

Велика дискусія щодо опублікованого списку журналістів, які акредитовувалися в ДНР/ЛНР для проведення журналістської діяльності на цих територіях, розділила навіть наш офіс. Висловлю свою позицію.

Перше. Нічого крамольного в публікації списку не бачу. Його так само могли опублікувати в ДНР/ЛНР, куди журналісти передавали свої дані. Впевнений, весь цей список є і в спецслужбах Росії. Отримання такої акредитації не гарантувало безпеку життя там. Але факт передачі своїх даних сепаратистам означає гру за їхніми правилами.

Друге. Не бачив жодних матеріалів цих чотирьох тисяч журналістів, які би мали колосальний суспільний резонанс і були корисними для моєї країни.

Третє. Головне. Якщо ми вважаємо, що Донецьк і Луганськ - це Україна, то якого біса акредитовуватися у терористів, які за допомогою зброї з Москви взяли ці території під свій контроль? Вважаю, що акредитація - це фактичне визнання існування іншої, окрім державної влади на території України. І тягне, як мінімум, на «профілактичні бесіди». Хоча я б поводився жорсткіше.

І ще. Я два роки тому був у опублікованому ДНР\ЛНР списку журналістів з 13 осіб, яких сепаратисти заочно офіційно приговорили до «фізичного знищення». Мене - за те, що Главком завжди займав державницьку позицію. І щось я не чув тоді ні переживань Томбінського, ні «широкої» журналістської спільноти про безпеку мою і моїх колег. Зате зараз - шалений гвалт. O tempora, o mores!