Українська мрія – утопія?
Загальні контури того, як я уявляю собі українську мрію, зрозумілі. Але чи реальна ця мрія?
Продовження. Початок читайте тут
Загальні контури того, як я уявляю собі українську мрію, зрозумілі. Але чи реальна ця мрія? Крім того, в таких речах завжди важливі деталі. Давайте розберемо їх дещо детальніше.
1. Більшість українців – або мешканці сіл, або мають родичів в селах. Тому ідея проживання в надкомфортних будинках в сільській місцевості, при тому що якість сільського життя не поступатиметься якості життя в місті, є для більшості українців цілком прийнятною. Крім того, велика кількість українців мають будинки в селах (а найбагатші – крім міських квартир, ще й «котеджі» за містом). Разом з тим, у сучасній Україні навіть за наявності двох помешкань для постійного проживання найчастіше обирають те, що розташоване у місті. Тут існує ціла низка причин – в селі значно гірше медичне обслуговування, сільські школи поступаються міським за рівнем освіти, в сільській місцевості мало вісокооплачуваної роботи і т.ін. Але поступове наближення села до міста по кожній з цих позицій може суттєво збільшити кількіть бажаючих житии «за містом».
2. Не є чимось незвичайним і ідея життя у громаді, а також вирішення спільних питань громадою. Така форма обговорення питань традиційно використовується навіть мешканцями котеджних містечок, що не є традиційними селянами – «треба обговорити з сусідами, давайте із сусідами обговоримо ці питання у вихідні дні»
3. Енергетика і енергозаощадження
Навіть сьогоднішні технології вже дозволяють реалізовувати ідеї, що були висловлені вище. Переробка відходів на біогаз і виробництво метан-тенків – це навіть не новітня розробка. В Україні багато лісів з опалим листям, яке ніяк не перероблюється, переробка відходів – також невирішена проблема, тому побудова метантенків в кожному селі з точки зору наявної сировинної бази цілком реальна.
Когенераційні електростанції для преробки біогазу також добре відомі. За кордоном вже на протязі 10-15 років виробляються згадані теплові насоси, що на 1 кВт витраченої електричної енергії дозволяють додатково отримати для підігріву (а влітку – замість кондиціонерів - для охолодження приміщень) 4 кВт безкоштовної енергії з земних надр. Зауважимо, що ця енергія також не залежить від світових криз; важливо забезпечити лише мінімальне електропостачання, з чим, можливо, можуть в ряді випадків впоратись без значної модернізації навіть електромережі, що дісталися Україні в спадок від радянських часів, або вже згадані когенераційні електростанції, що працюватимуть на біогазі..
Зауважимо, що на сьогоднішній день Україна фактично стоїть перед вибором – які саме технології їй слід впровадити. Тому і йдеться, наприклад, про перекидання надлишків електричної енергії з заходу країни на її схід. При цьому (при традиційних підходах) доведеться вкласти значні кошти в збільшення потужності електромереж, що йдуть до кожного селища.
Реалізація «української мрії» в запропонованому вище варіанті передбачає інше – енергозаощадження, отримання енергії з відновлювальних джерел безпосередньо в місцях проживання людей. При цьому перекидання колосальних обсягів енергії (а значить, і втрат енергії при її транспортуванні) можна буде уникнути.
4. Інформаційні технології та культурне життя
Україна навіть сьогодні має значний людський потенціал – професіоналів у сфері інформаційних технологій. Діти захоплені комп`ютерними іграми і опановують інформатику дуже швидкими темпами. Тому особливої психологічної проблеми в розповсюдженні таких технологій на всю територію України немає. Існує певна складність в використанні таких технологій людьми похилого віку, Але ж «українська мрія» передбачає, що в селі житимуть в тому числі інженери, комп`ютерники та люди інших професій, справжні інтелектуали, а не переважно пенсіонери, як це часто буває зараз, тому, очевидно, цю проблему можна буде вирішити.
Що стосується організації офісів на дому, інтернет-служб замовлень продуктів і товарів, електронного банкінгу і т.ін., то все це в світі вже відоме і навіть де-не-де функціонує. Для впровадження та розвитку усього цього державі треба вирішити масштабну, складну Але гідну держави задачу - забезпечити надшвидкісний зв`язок на всій території України і відповідне обслуговування всієї цієї мережі. При цьому мова не йде про використання грошей з державної скарбниці. «Поворот» в бік села з одночасним стимулюванням (головним чином, податковим) розвитку інформаційних мереж на території країни, на мій погляд, може швидко змінити існуючу ситуацію в потрібному напрямку.
Інформаційні технології мають забезпечити також широкий доступ громадян до сучасного культурного життя. Але тут немає принципових питань, які не можна вирішити, бо вже і сьогодні реальні онлайн – трансляції в інтернеті, а якщо так, то з часом навіть у найвіддаленішому селі можна буде в режимі онлайн переглянути останню виставу київських або харківських (одеських, львівських і т.ін.) режисерів…
5. Телемедицина
На сьогоднішній день наша медицина, як міська, так і (особливо) сільська загалом в незадовільному стані. В неї треба вкладати суспільні гроші, а тому є сенс звернути увагу на досягнення сучасної телемедицини, а можливо, й піти попереду інших країн. Як медик, вважаю цілком можливим організацію консультацій на відстані (за наявності відповідного інтернет-зв`язку), а також придбання в села діагностичних комплексів для попереднього обстеження громадян (згадуєте ідею загальної диспансеризації)?
При цьому ми не намагалися би створити повноцінну лікарню в кожному селі. З цим не можуть впоратися і значно багатші країни, наприклад, Канада, що своїми неосяжними теренами значною мірою нагадує Україну. Мову можна було би вести про інше – наблизити діагностику до місць проживання громадян, покращити віявлення хвороб на ранніх стадіях, за рахунок інформаційних технологій забезпечити можливість консультацій з класними фахівцями на великих відстанях, а також і можливість дистанційного контролю за станом хворих і тих осіб, що реабілітуються після хвороб.
Зазначу, що люди, за умови життя в сільській місцевості, мають стати фізично здоровішими, ніж мешканці міст. Щонайменше, в них не повинно виникати стільки алергічних реакцій, як у мешканців промислових регіонів, та й кількість серцево-судинних і нервових захворювань також має зменшитись.
6. Навчання
Завдяки сучасним інтернет-можливостям значна частина навчання буде здійснюватись дистанційно, тобто на дому (те, що і зараз вже існує і називається «distance learning»). Легко уявити, як при цьому в режимі дистанційного навчання будуть начитуватись теоретичні курси (як в школі, так і в інститутах, на курсах перепідготовки чи підвищення кваліфікації і т.ін.). Після начитки курсу в режимі он-лайн буде проводитись тестування знань (різноманітність тестів, швидкість тестування можуть значно зменшити або навіть і унеможливити таке явище, як «списування», в тому числі з того ж інтернету). Для практичних занять можна буде виділити певний час (наприклад, один чи два дні на тиждень у школі, або один-два місяці (залежно від обраної спеціальності) в інституті. Для таких занять треба буде вже безпосередньо провести дні в школі або іншому навчальному закладі.
Така схема організації навчання матиме вагомі переваги, а саме:
- створить рівні умови навчання на всій території України;
- дозволить для начитки теоретичних курсів підготувати уніфіковані лекції та заняття, які будуть записані найкращими педагогами і вільно доступні в інтернеті;
- зменшити кількість навчальних закладів (оскільки в них, у порівнянні з теперішнім часом, безпосередньо будуть проводитися тільки практичні заняття), зосередивши в них кращу матеріально-технічну базу і педагогів;
- вирішити питання з дефіцитом педагогів, особливо для сільської місцевості; при цьому можна буде не тільки ліквідувати дефіцит працівників, але й вибрати на конкурсних засадах для подальшої роботи найкращих з них. Скорочення кількості кадрів у рази дозволить пропорційно підняти зарплату педагогів.
- один учбовий заклад буде спроможний обслуговувати в 2-3 рази більшу кількість школярів (студентів), а іноді і ще більшу їх кількість. За рахунок цього аудиторії та учбові бази будуть використовуватися в декілька разів ефективніше. При цьому амортизація матеріально-технічної бази значно прискориться, але водночас концентрування грошей в одному, а не декілька навчальних закладах дозволить швидко і регулярно купувати найновіше учбове обладнання.
- існуючі гуртожитки дозволять забезпечити проживання в декілька разів більшої кількості осіб, оскільки тривалість практичних занять складатиме лише кілька місяців, і студенти будуть селитися в гуртожитки «позмінно».
- школярі і студенти значну кількість часу будуть проводити в домашніх умовах, що виключатиме втрату часу (в тому числі і втрату часу батьків школярів) на поїздки до віддалених навчальних закладів, забезпечить для молоді під час навчання належні умови побуту та харчування.
- контроль з боку батьків за навчанням школярів також може бути значно полегшений. Для здійснення такого контролю батькам буде достатньо дати дітям випадково обране тестове декілька-хвилинне завдання на задану тему; відповідність знань учня при цьому буде оцінена комп'ютером автоматично. При потребі будь-яку із лекцій можна буде прослухати додатково; при наявності систематичних помилок батьки зможуть використати розширені тести, які дадуть можливість виявити прогалини в знаннях дітей і додатково повернутися до будь-якої теми з будь-якого попереднього класу. При цьому учбові плани будуть значною мірою уніфіковані, а тому завдання на дом для кожного учня будь-якої школи можна буде легко з'ясувати з інтернету.
7. Державний устрій та соціальна справедливість
В цій статті я не ставлю задачу відповісти на всі складні питання. Натомість хочу окреслити деякі речі, які вважаю важливими. Повної справедливості, скоріше за все, не буває і не може бути. Але деякі речі мають лежати в основі загального життя в державі.
Перше. Людина має бути відповідальною за землю, на якій живе. Ми не повинні погіршувати умови життя для нащадків. Тому людина, що живе у селі, має бути відповідальною, наприклад, за те, куди зливаються каналізаційні стоки з її садиби. Суспільство має бути впевнено, що українську землю «не псують». При цьому держава не повинна вкладати в розвиток таких мереж власні кошти (яких в неї, до речі, немає). Підхід може бути такий – за забруднення землі каналізаційними стоками при відсутній системі знезараження стоків (септики, індивідуальні очисні споруди, центральна каналізація тощо) передбачений суттєвий штраф. В перший рік після виявлення факту забруднення він не стягується, на другий рік стягується 10 відсотків, на третій – двадцять і так далі. Мешканець України має усвідомити свою відповідальність перед громадою і державою; з іншого боку, йому треба дати час для вирішення проблеми.
Друге. Приватна власність українців має обкладатися податком, який повинен надходити до місцевих бюджетів громад (що мають бути зацікавлені, таким чином, у розвитку своїх територій). З іншого боку, в державі має бути передбачений порядок заміни грошової форми сплати податків вариантами громадських робіт (наприклад, перелік таких робіт з їх вартістю може публікуватися на сайтах відповідних уповноважених установ. Громадянин робить заявку на їх виконання, і після узгодження її (знову ж таки в електронному режимі) може їх виконати. У випадках, коли громадянин не може впоратись із сплатою податків і штрафів, належна йому власність має продаватися через аукціон, а сам громадянин має потрапити на «соціальне утримання» державою.
Обговорюючи питання відповідальності громадянина перед своєю країною (в тому числі і у формі сплати податків), я хочу відштовхнутися від декілька дуже простих речей. По-перше, умови «соціального устримання» мають бути гідними – це має бути достатнє, але просте харчування і медичне утримання, забезпечення умов для особистої гігієни та навчання. Разом з тим, «соціальне утримання» не повинно, на мій погляд, передбачати фінансування державою або громадою будь-яких розваг або додаткових витрат.
При цьому, як на мене, слід дотримуватись однаково високих стандартів «соціального утримання» як для ув`язнених, так і для хворих і немічних (адже умови вироку для наших злочинців не передбачають додаткових тортур важкими умовами проживання). Водночас різниця у рівні життя людей, що знаходяться на «соціальному утриманні», із тими українцями, що мають роботу і отримують гідну зарплатню, має бути наочною.
Третє. Держава, як ми вже казали вище, має стати «гарантом» забезпечення якості життя українців у складних випадках. Крім того, держава має вжити заходів до того, аби, наприклад, заохотити українські підприємства до випуску уніфікованих варіантів обладнання для осель українців, що має, з одного боку, зменшити вартість такого обладнання, в тому числі теплових насосів, котлів і т.ін., а з іншого забезпечити випуск запчастин до цього обладнання на протязі довгих років (наприклад, можливий такий варіант – обладнання проектується «блоками», що майже не ремонтуються, а легко замінюються. Підприємства, що погоджуються на випуск такого обладнання, отримують податкові пільги, а натомість передають державі технологію випуску запчастин, і держава , надаючи податкові пільги, водночас бере на себе зобов`язання гарантувати випуск таких запчастин на протязі, наприклад, 20 або більше років).
Четверте.Держава не займається стимулюванням всіх українських виробників. Натомість держава стимулює та заохочує ті види діяльності, які є «елементоутворюючими», або базовими для досягнення української мрії.
П`яте. Держава не бере на себе відповідальність за життя всіх українців. Навпаки, вона утримується на гроші від податків, що платить частина українців, а тому відчуває відповідальність насамперед перед цими людьми. У зв`язку з цим в державі має бути виконаний і перерозподіл обов`язків між центральними органами влади і громадами. Крім того, можливі зміни і в виборчому законодавстві (наприклад, «правом голоса» на виборах можуть наділятися лише люди, що платять податки, а не знаходяться на «соціальному утриманні», хоча це, звичайно, лише один із можливих варіантів таких змін).
В якості підсумку
Мрія сама по собі – рушійна сила. Якщо людина прагне досягнути мрії, то вона найчастіше за все готова терпіти і працювати. Але крок до мрії має бути очевидним.
Україна на сьогоднішній день не може вкладати державні кошти в реалізацію мрій своїх громадян. Але держава і сьогодні, незважаючи на кризу, може і повинна створити преференції, які сприятимуть реалізації прагнень своїх громадян.
При цьому преференції мають закладатися не на рік чи два, «поки не вщухне криза», а на період в 10-15 років. Так, наприклад, чи зацікавлена держава Україна в енергозбереженні?
Номінально так, зацікавлена. Але чи робиться щось конкретне для такого енергозбереження? Якщо і робиться, то небагато. Тому треба віддати процесс енергозбереження в руки самих громадян, створивши умови, при яких заощаджувати буде вигідно, а може, навіть і дуже вигідно. І чим вигідніше буде енегозаощадження для громадян, тим швидше піде цей процесс.
На сьогоднішній день в Україні відсутнє виробництво теплових насосів і, наскільки я знаю, практично не виробляються власні когенереційні електростанції. Державна задача – щоб і перші, і другі вироблялися в Україні повністю з украінських комплектуючих. Я вважаю за потрібне повністю або майже повністю на 10-15 років (під державні гарантії щодо недоторканості податкового режиму) звільніти згадані виробництва від цілого ряду податків (яких саме, треба буде розрахувати) з тим, щоб цю продукцію стало вигідно виробляти, реалізовувати і використовувати в Україні, і впевнений, що навіть в період кризи ми дуже швидко побачимо створення цих виробництв. Податкові втрати для держави в перші декілька років будуть взагалі відсутні, оскільки у нас таких виробництв на сьогоднішній день немає, але приватний бізнес та й звичайні забудовники, безумовно, зацікавляться такими нагодами. Нагадаю, і у нас, і в світі криза, інвестори не знають, куди вкласти гроші, і всюди втрачають; з іншого боку, навіть песимісти не вважають, що криза триватиме більше 2 років. Тому легко собі уявити інтерес інвесторів до проектів з пільговим гарантованим оподаткуванням на 10-15 років, та ще й таких, які повязані з реалізацією мрій великого, значно більше ніж 40-мільйонного українського народу.
Для звичайного забудовника (адже деякі будують і зараз, в період кризи) ціни на теплові насоси мають знизитися до рівня, коли окупності витрат можна буде досягти не через 20, а через 2-3-4-5 років. Крім того, треба відпустити ціни на газ до економічно обгрунтованого рівня, забезпечивши (і це також завдання для держави) адресну допомогу тим, хто в перші роки не зможе цей газ оплачувати. Причому в усіх випадках така допомога має бути не безкінечною. Не можеш платити за газ, допомагаємо – перший рік иаксимальна сума допомоги, другий – вісімдесят відсотків від максимальноі ставки допомоги, третій – п`ятдесят, а на четвертий рік допомоги вже не отримаєш, бо мав три роки, треба було будинок утеплити, а можливо, і продати і переїхати в більш скромний і доречний за розмірами.
Схожі підходи легко репродукуються. Але! Треба визначити – ні, не галузі, а лише напрямки діяльності, які є системоутворюючими для майбутнього українського суспільства, і їм вже надати чіткі довгострокові преференції. Серед таких можна назвати вже згадане виробництво метан-тенків, теплових насосів, когенераторних електростанцій, можливо, вітроелектростанцій та сонячних батарей, обладнання для забезпечення зв`язку, телемедицини тощо.
Чому я вважаю, що запропоновані вище мрії можна і варто здійснювати? По-перше, щоб будувати хороше життя, треба бути мрійником, і мрії мають бути справжніми і світлими. По-друге, мова йде про українську мрію, а українці люблять бути особливими. По-третє, коли рушиться весь світ, то стає зрозумілим, що не треба повторювати чужі помилки і йти чужими шляхами – все одно вони приведуть не «до храму», а до кризи. А тому - українська мрія: чи поділяєте Ви моє уявлення про те, що може бути загальноукраїнською мрією?