Нас чекає важкий 2023 рік. Ще один рік війни
Нашій армії зараз дуже важко в холодних і мокрих окопах під Бахмутом, Авдіївкою, Вугледаром...
…22 березня 2022. Олексій Арестович, радник ОП: «Я даю два-три тижні на припинення активних бойових дій».
24 травня 2022. Кирило Буданов, начальник ГУР: «До кінця року ми повинні щонайменше зайти на територію Криму».
19 листопада 2022. Заступник міністра оборони Володимир Гаврилов: «Ми можемо зайти в Крим, наприклад, до кінця грудня. Це можливо. Не виключено, що так і буде».
7 грудня 2022. Секретар РНБО Олексій Данілов: «Навесні ЗСУ зайдуть в Донецьк, Луганськ і Крим».
15 грудня 2022. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний: «Не сумніваюсь, що РФ знову піде на Київ»….
Це дуже різні заяви. І за змістом, і за емоцією. Так вже повелося, що Залужний, на відміну від владних спікерів, не грає на публіку і не пробує заспокоїти. Він говорить зі світом і з українцями як з дорослими, що в принципі велика рідкість на тлі тотального побєдного популізму.
Він каже, що наша армія «стікає кров’ю », і що стратегічне завдання зараз – втримати оборону і підготуватися до нової активної фази війни, яка почнеться з лютого-березня.
Він закликає не недооцінювати противника, який має резерв в півтора мільйони і підготував 200 тисяч нових вояків. І тому нам треба резерви, і головне нам треба зброя: «Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, думаю, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого».
І ці орієнтири – це теж про дорослу розмову, яку мало хто готовий чути…
Нашій армії зараз дуже важко в холодних і мокрих окопах під Бахмутом, Авдіївкою, Вугледаром, в напрямку Кремінної і Попасної. Ця лінія оборони була збудована з 2014 році, і попри шалені наступи росіян нам вдається її втримувати на Донбасі.
Проте, з іншого боку кацапня будує свої укріплення, так звану «лінію суровікіна», аби втримати всю захоплену суходільну дорогу до Криму.
Це фаза позиційної війни.
Але у лютому виграє той, хто підготується зараз – збере резерви і більше зброї.
Нас чекає важкий 2023 рік. Ще один рік війни.
І в цей рік ми знову будемо дорослішати, і сподіваюся, робити висновки. І можливо, нам нарешті хтось скаже ще про одне важливе: – про кількість жертв цієї страшної війни, про її найвищу людську ціну…
Давайте просто пам’ятати, за кожною фразою «наші герої» насправді стоять цілком конкретні люди, і їх імен не називають в марафоні. Їх імена тихо згадують при свічках в темних оселях їх діти, які назавжди лишилися сиротами.
Просто давайте про це пам’ятати завжди…