Блог з окупованого Луганська: як вчителі «полюють» на учнів

На днях до нас завітала вчителька із найближчої школи. Прийшла уточнити, чи бува немає в нас потенційного першокласника для їхньої школи.

Вочевидь, вона вже знала, що наша дитина через півтора роки збирається до школи, але мені так і не вдалося з'ясувати, звідки в неї детальні відомості про нашу сім'ю. Та й, мабуть, це не так важливо.

Вчителька активно рекламувала школу, у якій вона працює. Розповідала про переваги звичайної школи перед іншими з «модними регаліями та ухилами».

Мовляв, якщо дитина хоче вчитися, то не важливо де. А за 700 гривень її школа ще й пропонує додаткові уроки з англійської.

«Ви запитайте у Петі з другого будинку по вашій вулиці, він вчиться в нашій школі, його маму звати Віка», - продовжувала агітувати молода жінка.

Відверто кажучи, мене трохи збентежив візит вчительки більш як за рік, до потенційного вступу в школу.

Тим паче, розташована вона за 5 зупинок від нас - єдина вціліла в районі.

Гадаю, це наочна ілюстрація, як навчальні заклади всіх рівнів борються за свого учня чи студента. І думають вони при цьому, очевидно, про ставки і години для себе на наступний навчальний рік.

Якщо раніше учень сам прагнув потрапити в престижну школу, то тепер школа полює на учня, обіцяючи йому все і відразу в одному місці - і школу, і групи продовженого дня, і музичні заняття, і творчі гуртки, і спортивні секції, і хороших вчителів, і харчування, окрім, звичайно, близькості до місця проживання.

В одному американському фільмі таке полювання називалося полюванням за головами.

Те, що зараз відбувається в так званій «республіці», має саме такий зміст. Навчальні заклади, конкуруючи між собою, поспішають дуже завчасно заручитися згодою батьків віддати дитину саме в їхню школу.

Скріплюючи нашу усну домовленість, молода жінка дала мені свій номер телефону, щоб ми дзвонили їй з будь-якими запитаннями.

Також чула, що негласно вчителі цієї школи домовилися між собою ставити трійки учням максимально рідко, звітуючи за кожну перед директором, щоб не втратити дітей, а відтак і свої робочі місця і дотації від «уряду».

Я застала різні часи в системі освіти в Луганській області.

У дев'яності багато вчителів чи лікарів були змушені йти працювати на базарі, щоб якось прогодувати дітей. Такі діти не розглядали для себе інших варіантів, окрім як піти отримувати вищу освіту, щоб в майбутньому змінити своє життя і світ навколо себе на краще.

Якщо вірити, що все в історії йде по колу, цінність вищої освіти не повинна змінитися, і часи полювання за учнями з обіцянками всіляких благ неодмінно пройдуть.

Але саме зараз в системі освіти відбуваються дивні зміни - вчитель стає залежним від свого учня, і ця ситуація показує його повне безправ'я і вразливість.

Моя приятелька, бухгалтер одного з Луганських ПТУ, розповідала про те, що у них «тьху-тьху, але набір є, а ось у колег з іншого училища учнів менше, за всіх викладачів, разом взятих».

І, звичайно, така ситуація кошмарна для викладачів.

Це і спонукає розклеювати яскраві рекламні оголошення на громадських зупинках про те, що навчальний заклад чекає своїх потенційних учнів і готовий надати їм цілий спектр послуг від гуртожитків до нових освітніх технологій.

На одному з технікумів «столиці республіки» вхід до Дня відкритих дверей прикрасили кульками і величезними ромашками з картону. У цьому технікумі готують будівельників.

Ромашки і кульки в дусі сільського весілля, на мою думку, були жестом відчаю адміністрації, щоб залучити своїх абітурієнтів.

Подібними новітніми рекламними прийомами вразила «Масляна».

Там на ярмарку з млинцями роздавали і флаєри з неприхованою агітацією: «Смачні млинці? Приходь до нас вчитися!». І хлібосольний ярмарок, при всій безглуздості, непогано перетворюється у приймальню кампанію.

З кожним роком рекламні трюки стають дедалі вигадливішими - від ряджених і млинців до стендів з описом новітніх технологій освітнього процесу та рідкісними спеціальностями, які можна опанувати лише в цьому навчальному закладі.

Донька моєї приятельки закінчує випускний клас в Луганську. В її класі п'ятеро учнів. П'ятеро!!

Вчителі називають це особливою системою навчання, а батьки не проти такого індивідуального підходу. Звичайно, дитина відчуває свою обраність, якщо учнів не набагато більше, ніж вчителів.

Моя знайома, вибираючи дитині школу, замахнулася на найпрестижнішу, за довоєнними мірками, школу місті.

Раніше в ній навчалися діти міської еліти. Після війни всі рейтинги кардинально змінилися. Багато фахівців виїхали, педагогічних кадрів не вистачає, заклади змінили профіль навчання.

Випускники лінгвістичних шкіл міста говорять про те, що обіцяну другу іноземну мову, заради якої і вибирали саме цю школу, так і не почали викладати. Тому що не знайшли фахівця, готового працювати на місцеву зарплату.

І є ще дещо - між батьками наполегливо ходять чутки про те, що поряд з очним навчанням в школах «республіки» дитину можна вчити дистанційно в українських класах.

Самі батьки, незалежно від переконань, говорять про це просто: «Два атестати не завадять» і «Хто знає, ким ми будемо далі».

Хоча більшість вважають, що якщо у всіх тут будуть місцеві атестати, які визнає Росія, то якось воно складеться.

Але навіть при такій загальній логіці багато хто знаходить контакти з адміністрацією українських шкіл, щоб нелегально, за кілька тисяч гривень хабара, забезпечити своїх дітей атестатами про закінчення українських шкіл, даючи можливість дитині бути більш впевненою у своєму майбутньому.

Хоча, звичайно, про таке рідко говорять вголос і ще рідше першому зустрічному.