Як в окупованому Луганську виховують нове покоління
Формування нової генерації людей в так званій «республіці» відбувається завдяки впливу на дітей і молодь - гнучкий прошарок суспільства, що сприймає інформацію з тими оцінками і трактуванням, які в неї вкладаються
Спробуйте переконати літню людину в тому, що саме зараз вона щаслива, і вона вкаже на свій порожній холодильник, який буде красномовніший за господаря.
Спробуйте переконати медсестру з її зарплатою в три з чимось тисячі рублів, половина якої йде на комунальні платежі, що вона - на шляху до світлого майбутнього. І вона покрутить пальцем біля скроні або, не стримуючись у виразах, розкаже, що про все це думає. З дорослими складно.
Тому найнадійніша підмога нової «влади республіки» - діти й молодь, у яких поки що відсутня критичність сприйняття того, що відбувається. Які можуть бути голодними і щасливими одночасно. Кому завтрашній день бачиться щасливим.
На свідомість тут впливають в кількох напрямках. Найпомітніше - проста агітація.
Луганськ прикрашений зараз бордами з видами найкрасивішої історичної частини Луганська і природи в її розквіті та гаслами-закликами про любов до міста.
«Рідна земля», «Рідне місто», «Місто, яким пишаємося», «Улюблене місто» - фотографії, що підкріплюють ці слогани, жодним чином не пов'язані з темою війни.
Іноді, крім нібито нейтральних тверджень про любов до міста, є і явно провокаційні.
Наприклад, на шляхопроводі на борді зображена сім'я бурих ведмедів - «ЛНР. Ми повертаємося додому». І якщо з фразами «Рідна земля» і «Улюблене місто» можна погодитися, то визнати себе бурим ведмедем вже якось складно.
І звичайно, крім візуального впливу щосили звучать старі пісні з радянського минулого, яке для більшості апріорі щасливе.
Навіть перед концертами приїжджих зірок крутять радянські пісні, щоби створити відповідний настрій.
Допомагають формувати свідомість також суботники і масові заходи.
Якщо суботник - то неодмінно «республіканський». Якщо мітинг - то такий, щоб на ньому в єдиному пориві зійшлися представники різних міст «ЛНР», віку і професій. З екрану телевізора це виглядає натхненно. Здається, що саме по той бік екрану зібралося все місто, вся «республіка».
Цю масовість зазвичай організовують примусово і за списками. Натовп формують представники бюджетних організацій, вчителі, лікарі, працівники держструктур, студенти.
Призначаються відповідальні, відповідальні - забезпечують явку. Але загальний план, картинка заходу, безумовно, вражають кількістю присутніх.
На одному з масових «виховних заходів» я слухала промови представників «республіканських» молодіжних організацій та місцевих «депутатів» за сумісництвом.
Дуже яскраво і оптимістично! Лідери були молоді, енергійні і щасливі. Одна з основних думок виступу - як було погано в Україні, як буде добре тепер. Говорили про те, що зараз змушені виправляти помилки, щось відновлювати, щось лагодити, щось переробляти, усувати помилки української влади.
Звичайно, після таких «доповідей» десь у підсвідомості формується уявлення про те, що раніше абсолютно все було погано.
Були й інші думки в цих промовах - про швидку «перемогу» над ворогом, про найближчі плани об'єднання всієї Луганської області в «республіку», про правильність обраного курсу і труднощі на цьому шляху.
Для переконання доповідачі наводили приклади - в Росії вони бачили, як це працює, як це може бути, як має бути.
Молодіжна аудиторія зазвичай вбирає такі посили мовчки - авторитет доповідачів від «влади» беззаперечний. Якщо хтось має іншу точку зору, її намагаються тримати при собі.
До кінця цілком звичайного заходу про освіту, на якому атмосфера була більш-менш розкутою, із зали несподівано пролунала репліка: «Вам не здається, що зараз відбувається примусова русифікація? Що дуже багато перекосів з примусовим патріотизмом? Що ми кидаємося з однієї крайнощі в іншу?»
Голос студента, який поставив питання, потонув у відповідях представників «влади». Звичайно, він помиляється, звичайно, подібного немає. Навіть уроки української мови в школі зберегли.
Цей діалог був схожим на розмову зрячого і сліпого про те, які відтінки має сніг. Студент спочатку намагався парирувати, вказуючи на засилля Росії, обов'язкові тести з російської мови, російські духовно-просвітницькі товариства.
На захист студента встали десятки інших, сказавши, що він має рацію, вони теж це бачать і це засилля в усьому - у дозвіллі, в рекламі, освіті. Захід зійшов нанівець, бо перекричати одного ще можна, а погасити невдоволення людей в маленькій аудиторії вже складно. І організатори м'яко і швидко згорнули цю виховну годину, додавши, що темою наступної зустрічі буде любов до батьківщини.