Як живуть і де гастролюють артисти та спортсмени з окупованої Луганщини

Для науки та спорту, як і для багатьох інших речей, війна, безумовно, перешкода. Але якщо людина захоплюється улюбленою справою, то займатися нею вона буде намагатись незалежно від обставин.

Багато хто на території «ЛНР» зараз повернувся на свої попередні місця роботи. Їхня суть зазвичай не змінилася, проте змінилися заголовки - звідусіль витерли приналежність до України й вставили слово «Республіка».

Подекуди для солідності додали титул «Національний». Про це багато жартували навіть самі співробітники цих організацій. «Національний» - це якої саме національності? «Республіканської» або «Еленерівської»?

Російські гастролі

Співаки співають, музиканти грають, спортсмени завойовують перемоги. Для всіх, хто представляє «республіку» офіційно, виїзд на підконтрольну Києву територію закритий.

Закритий він і для тих, хто за останні чотири роки отримав місцеві звання і титули - «заслужений діяч мистецтв ЛНР» або вчений ступінь, адже в «республіці» вже рік успішно працює Вища атестаційна комісія, а ради із захисту «захищають» відразу за декількома престижними спеціальностями.

Хоча якщо у потенційного кандидата або доктора наук є гроші та зв'язки, захищатися він буде не тут. У Росії захиститися дорожче і складніше, але російський диплом не викличе в «республіці» ніяких питань - це престижно.

Можна захищатися і на підконтрольній Києву території, а потім повернутися працювати вже сюди, але наступні перевірки «МГБ» можуть тривати рік, який потрібно на щось жити.

До того ж такі перевірки не завжди закінчуються «позитивно», особливо для чоловіків.

Самі «заслужені» навряд чи рвуться виїжджати на підконтрольну територію, розуміючи, чим заплатили за нові звання.

Якщо через лінію розмежування їм не можна, то куди ж можна? Їм відкрита Росія, Білорусь, самопроголошені Південна Осетія та Абхазія.

Солісти Луганської філармонії, які отримали свої регалії «заслужених» вже після війни, з успіхом і розмахом гастролюють по Росії, живуть у готелях, літають літаками (поки тільки економ-класом).

Ще є сусідня «республіка», де раді бачити хоч раз на тиждень на всіляких місцевих святах і конкурсах талантів.

Так, це все не порівняєш з регулярними поїздками в Європу на м'яких автобусах у супроводі симфонічного оркестру.

З іншого боку, якщо порівнювати з «республікою», де більшість людей живе, не виїжджаючи нікуди всі останні чотири роки, то навіть таке от життя з гастролями по Росії у багатьох викликає заздрість.

У спорті та науці ситуації загалом схожі. Але, наприклад, діти-спортсмени, маючи фінансову підтримку батьків, їздять цілком вільно всюди - і в підконтрольні уряди українські міста, і в Росію, і в інші країни. Що з них візьмеш - діти.

Якщо людина не залежить від «республіки» ніяк - не працює офіційно, то вона теж може робити те, що їй хочеться. Але представляти «республіку» так би мовити офіційно можна тільки в Росії і далі по вказаному вище нехитрому списку.

Локальна міжнародність і перспективи

Цікаво, що будь-який місцевий захід обов'язково має статус міжнародного. Навіть якщо єдині іноземці з Росії або, скажімо, осетини та й ті по Skype - цього вже достатньо, аби надати заходу статус міжнародного.

І неважливо, що це буде - науковий круглий стіл, спортивний турнір чи чемпіонат. Можна з упевненістю сказати, що цей захід буде називатися міжнародним. Це якась місцева традиція, до якої вже просто звикли.

Мені, наприклад, незрозуміло, як далі складеться життя кандидата або майстра спорту, який отримав своє звання в «республіці».

За розповідями знайомих, вдалою вважається кар'єра інструкторів за кордоном у приватних центрах. Там такі «дрібниці» як «адреса» диплому значення не має.

Можна спробувати побудувати свою кар'єру в Росії, що люди і роблять.

Але навчання в Росії та в інших країнах вимагає величезних батьківських інвестицій, якщо ж таких грошей немає, то дитина вчиться в «республіці» і свою кар'єру будує теж тут. Тренером у приватних фітнес-центрах або інструктором «державної» спортивної команди.

Спортивний «туризм»

Мене здивувало те, що спортсмени з айкідо виїжджали у вересні 2018 року на спортивний семінар Стефана Бендетті в Лисичанськ.

Виїжджали всі провідні тренери східних єдиноборств «республіки». Жили там, виступали, привезли додому нові «пояси». Говорили про це охоче, не криючись.

Їздили, до речі, приватно, офіційно «республіку» не представляли, але й адреси прописки не приховували. Ніяких стягнень після цієї поїздки на офіційних місцях роботи не мали - поїздка мала приватний характер.

Тобто виїзд звідси не закритий, як не закритий і в'їзд сюди.

Так, якщо місцеве телебачення бере інтерв'ю у спортсменки, яка приїхала сюди з підконтрольної українській владі території, то її називають тільки на ім'я - «аби вберегти від проблем за місцем проживання».

Те ж саме відбувається і на щорічному фестивалі циркової майстерності в Луганську, куди тільки у 2018 році приїжджали спортсмени з понад 15 країн. Підконтрольну уряду територію України там теж представляли, але при нагородженні прізвищ учасників не називали.

У «республіку» охоче їдуть танцюристи та спортсмени, тому що бачать там можливість виграти щось, отримати обіцяну грошову премію чи показати свою майстерність.