Життя на окупованій Луганщині: куди можна поїхати відпочити

Всі, хто будь-коли зі мною дружив, знали, як я мрію про море і як чекаю цієї зустрічі, немовби море - жива одухотворена істота, а наше спілкування буде взаємним.

На ділі все виявилося складно. Найбільша з складнощів - гроші. Місцева «профспілка» пропонувала лише три варіанти відпочинку цього літа.

1. Шахтарський санаторій «Шахтарські зорі» в місті Ровеньки з лікуванням, харчуванням, озером і лісом.

І якщо хтось думає, що це лише для шахтарів або людей у віці - ніскільки. Дуже багатьох привернуло те, що це в межах «республіки», а це обіцяло легку дорогу і відпочинок. Власне, «профспілка» свою участь в оздоровленні бюджетників позначала по-різному.

Не по кишені

Вчителям та бібліотекарям компенсували готівкою по 3000 рублів на одного члена профспілки - працівника бюджетної організації і його дітей до 18 років, а шахтарі отримували 100% компенсацію путівки, але шахтарі від квітня без зарплати...

Загалом, у всіх бюджетників компенсація була різною, але сама ідея компенсації готівкою насамперед і приваблювала. Тож найближчі Ровеньки з шахтами і санаторієм поруч виявилися для багатьох несподівано привабливими. І тут з'ясувалося, що кількість місць обмежена, що санаторій не приймає з маленькими дітьми, а попит саме на це місце в післявоєнний період виріс у багато разів...

2. Відпочинок у місті Анапа по 1500 рублів на добу з людини.

Сума майже для всіх виявилася непідйомною - занадто багато потрібно було грошей усього на 10 днів відпочинку, навіть за дуже приблизними підрахунками, з урахуванням дороги. І 3000 рублів компенсації тонули в загальній сумі, яка в рази перевищує середню зарплату вчителя у «республіці» в 3900 рублів на місяць. З приводу грошей на відпочинок ходили майже легенди - скільки ж потрібно працювати вчителю і медсестрі, щоб відпочити цього літа! Пенсіонери жартували, що середньої пенсії по «республіці» вистачить на добу і ще пару годин відпочинку, а зарплати медсестри рівно на два дні перебування в Анапі...

Довга дорога до Криму

3. Останній варіант був найпривабливішим - 1180 рублів на добу проживання з харчуванням у Криму, селищі Лазурному.

На місці виявилося, що власник цього приватного гостинного будинку (в радянські часи це був район дач), має зв'язки з кимось із «республіканського» «рескому», тому саме його будинок відпочинку наполегливо пропонували всім бюджетникам «ЛНР» тим самим третім варіантом оздоровлення.

Дорога на одного до Алушти вийшла в 2300 рублів в одну сторону. Вартість поромної переправи входила в цю суму. Перевізників до Криму з Луганська виявилося дуже багато, але вартість квитка у всіх була однаковою. Різним було тільки час відправлення з Луганська і відповідно прибуття на місце. І дорога виявилася для мене першим стресом.

Їхати в Крим можна тільки автобусом і близько доби. Хоча ніхто з перевізників не називає точного часу прибуття, оскільки ніхто не може знати наперед часу в чергах на російському кордоні і в черзі перед поромом. Стресом виявилася дорога в автобусі в одному положенні і тривалість переїзду, стресом були і нескінченні черги на кордоні, спека, відсутність в автобусі кондиціонера, нудотний запах їжі в салоні до кінця поїздки.

Через добу стан у багатьох був майже непритомний від спеки і браку повітря. Час між санітарними зупинками - три і більше години, а в салоні були маленькі діти і люди похилого віку. Майже на всіх стоянках були платні туалети. І навіть не стільки те, що добу довелося перебувати в одному положенні, запах, спека і загальний стан, а саме відчуття при перетині кордону ... Напевно, це зрозуміють ті, хто їздив так і відчував щось подібне.

Руїна на кордоні

«Прикордонний пункт» «ЛНР» - руїни і руїни. У всіх забирають паспорти і довго перевіряють прізвища мандрівників у своїй базі на «ворогів народу». Відходити від автобуса нікуди і небажано. Навколо - тотальний туалет і смітник, в якому продають пиріжки, воду і морозиво. В одній із кабінок вуличного туалету немає дверей, і чоловіки, не змовляючись, позначили його чоловічим туалетом, пощадивши жінок.

Після чотирьох годин очікування на сонці був російський кордон, і тут для мене був сюрприз - всі речі пускали через просвічування, а пасажирів через металодетектор. Але в приміщенні був туалет - без паперу, мила, не дуже чистий, але в приміщенні . І опинитися по той бік митного контролю було щастям ...

Потім була довга дорога. Мої попутники - літні викладачі одного з місцевих вишів - несподівано точно висловили загальну думку: ще довго всіх не відпускав звук пересмикуваних затворів, не вірилося, що далі, за межами і кордонами «республіки», - свобода, нічна ілюмінація, магазини, життя...

Ми витріщалися під час зупинок на освітлені цілодобові магазини і трохи ніяковіли біля вітрин торгових центрів із космічними цінами, ми тулилися одне до одного і якось не вірили, що кордон уже позаду.

Кава на поромі була по 80 рублів, а перед поромом була така ж перевірка документів і речей. Але це був уже майже Крим, інше повітря і море ... І море, як і сотні і тисячі років, було своїм - без поділів на своїх чужих, ворогів і союзників. І саме біля води було відчуття повного щастя, коли хвилі змивали пил і втому довгої дороги, а море, як і тисячі років, брало всіх, не розділяючи на віросповідання, колір шкіри і погляди...

Новий Крим

Так, Крим виявився дуже дорогим. І мені здається, що ніколи у мене не було такого відчуття дорожнечі, як цього разу. Кукурудза на пляжі - 70 рублів, дитячий атракціон від 150 рублів, дорослий квиток у Ялтинський зоопарк 500 рублів і ще 250 рублів на дитину. Дні відпочинку йшли на тисячі, і всі, хто приїхав, відчували цей пресинг дорожнечі і нового Криму, який зі звичного і свого став таким чужим.

А ще ми не зустрічали таких звичних у Криму іноземців, а місцеві таксисти нарікали на безгрошів'я і безлюдність.

Крим став іншим і якимось недружелюбно чужим через ці непомірні ціни, своїм було тільки море. А власне майже всі і їхали до моря, яке, як і в усі часи, було однаково доброзичливим до всіх.