Реформа Служби безпеки України критично перезріла

Відсутність системних змін у діяльності головної спецслужби країни вже є не просто незрозумілою, а щонайменше злочинно недбалою. Адже існує низка об'єктивних факторів, що роблять таке реформування життєво необхідним.

Треба брати до уваги, що останні п'ять років СБУ працює в умовах, у яких вона ніколи не працювала. Як і розуміти те, що до 2014 р. СБУ не протидіяла спецслужбам Росії, яка не була у пріоритетах зовнішніх загроз для України (за винятком президентства Ющенка). Понад те, за правління Януковича російським спецслужбам було «відкрито всі двері» до СБУ.

Натомість на п'ятому році російсько-української війни не розроблено навіть концепції реформування органу, покликаного забезпечувати національну безпеку.

Це не кажучи вже про взяті Україною міжнародні зобов'язання (у т.ч. на Варшавському саміті НАТО у 2016 р.), згідно з якими реформу СБУ визначено ключовим пріоритетом у її безпековій сфері. Лише за останній рік наші західні партнери щонайменше двічі показували Україні «червону картку» щодо її вступу до ЄС і НАТО через постійне відкладання цієї важливої реформи.

Вперте небажання політичного керівництва держави реформувати спецслужбу пояснюється тим, що його задовольняє нинішній статус-кво СБУ. Служба безпеки України завжди була підконтрольна главі держави, залежна від нього і орієнтована на нього. Вона завжди працювала так, як того хотів президент, але на сьогодні це доведено майже до абсолюту.

Умовно кажучи, наразі існує дві СБУ, — одна з них воює з агресором, протидіє розвідувально-підривній діяльності проти України, бореться з тероризмом, а друга діє як особиста служба безпеки президента та його оточення. Якщо перша виконує функцію «щита і меча» держави, то друга є одним з головних інструментів вирішення політико-приватних питань, які стають домінуючими у діяльності СБУ. Особливо це стає очевидним із наближенням виборів, коли спецслужба включається у виборчий процес на боці одного з його суб'єктів. Керівництву СБУ надзвичайно складно, з одного боку, задовольняти всі забаганки Банкової, а з іншого — забезпечувати належне реагування на внутрішні та зовнішні загрози національній безпеці.

Це веде до руйнації СБУ як спецслужби, втрати нею свого функціонального призначення, переродження у засіб політичних переслідувань і виконання комерційних завдань. Це при тому, що за своїм кадровим та оперативно-технічним потенціалом СБУ є надпотужним державним органом спеціального призначення, який за правильного (законного) використання може якісно змінити ситуацію у сфері національної безпеки.

Однак для цього має якісно змінитися сама СБУ. У цьому напрямі необхідно зробити ряд простих, але водночас твердих кроків.

1. Деполітизація СБУ. Спецслужба, яка за визначенням предметно працює у політичній сфері, політизується тоді, коли починає діяти в інтересах одного чи кількох політичних суб'єктів. Закон містить пересторогу політизації СБУ, встановлюючи, що її використання в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Але ця пересторога на практиці залишається декларацією, бо політичне керівництво завжди прагнуло використати можливості спецслужби у політичній боротьбі.

Маючи монополію на зняття інформації з телекомунікаційних мереж, СБУ може контролювати весь правоохоронний блок — включно з новоутвореними НАБУ, САП, ДБР. Така монополія дає можливість СБУ (а, отже, й особам, які фактично нею керують) «бачити» всі оперативні розробки, які проводяться іншими органами, бути у курсі справ, які вони ведуть, а також за необхідності вживати заходів протидії їх діяльності.

До того ж діяльність СБУ з проведення таких оперативно-технічних заходів не забезпечена належним контролем (у т.ч. судовим), що в принципі дозволяє «включати прослушку» на власний розсуд. Достатньо накласти таку можливість на нинішню суспільно-політичну ситуацію, щоб зрозуміти, наскільки масштабним може бути її використання у передвиборній боротьбі.

Мені вже неодноразово доводилося говорити про те, що помилкою всіх президентів було те, що замість утвердження СБУ як сильної національної спецслужби вони намагалися поставити її на службу собі особисто. Новий президент повинен відмовитися від спокуси мати «спецслужбу президента» замість спецслужби держави. Досвід перебування П.Порошенка на посаді президента засвідчив, що він цього зробити не зможе.

2. Запровадження реального парламентського контролю за діяльністю СБУ. Суть парламентського контролю за сектором безпеки полягає у забезпеченні дотримання законів у діяльності органів сектору безпеки і оборони, недопущення їх використання для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина. Наразі такий контроль є чисто декларативним.

Ситуацію треба кардинально і невідкладно змінювати. Варто розглянути питання про створення спеціального парламентського комітету, який предметно займався би питаннями національної безпеки, — з правом доступу до певного рівня оперативних матеріалів і конфіденційної інформації. Функцію отримання та аналізу такої інформації могли б виконувати спеціальні радники комітету з числа колишніх працівників спецслужб. Маючи допуск і доступ до матеріалів ОРД і контррозвідувальної діяльності і будучи попередженими про кримінальну відповідальність, такі радники могли б інформувати (без розголошення відомостей, які можуть зашкодити роботі спецслужб) членів комітету про дотримання спецслужбами прав і свобод громадян, готувати для них відповідні висновки та рекомендації.

Зрештою, алгоритм роботи вказаного комітету може бути й іншим, — він може функціонувати за прикладом комітету розвідки Сенату США або комітету парламенту Норвегії з нагляду за розвідкою. Головне, щоб він забезпечував дієвий парламентський контроль за діяльністю українських спецслужб.

3. Оптимізація функцій і повноважень СБУ. З моменту визначення статусу та основних завдань СБУ (закон про СБУ було прийнято у 1992 р.) відбулося багато істотних змін як у правоохоронній системі, так і в структурі загроз національній безпеці держави. Це зумовлює необхідність системної реорганізації СБУ під нові реалії з визначенням притаманних спецслужбі завдань і повноважень.

Функціонально діяльність СБУ має бути зосереджена на такому: протидії розвідувально-підривній діяльності проти України; контррозвідувальному захисті національної державності; кібербезпеці; боротьбі з тероризмом; охороні держтаємниці. Предметно — це передусім запобігання та протидія злочинам проти основ національної безпеки (насильницька зміна чи повалення конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, диверсія, шпигунство), злочинам терористичної спрямованості, злочинам проти миру і безпеки людства. За СБУ слід зберегти досудове слідство за цими категоріями злочинів.

Військова контррозвідка, яка оперативно «обслуговує» Міністерство оборони та інші військові формування, має відійти до МО, у структурі якого наразі функціонує ГУР. Видається, що об'єднання військової розвідки і контррозвідки у військовому відомстві дасть позитивний ефект, особливо в період війни. Не виключаю, що якби таке об'єднання відбулося раніше, то Україна не втратила б такої кількості боєприпасів, які були знищені у результаті підпалів (диверсій?) військових складів.

Зрозуміло, що від СБУ мають відійти ті напрями діяльності, які вочевидь не притаманні спецслужбі і які наразі використовуються її «кураторами» у політичних і комерційних цілях.

Оптимізація функцій, завдань і структури СБУ створить передумови для зменшення її чисельності, що дасть змогу використати зекономлені кошти для підвищення соціального статусу її співробітників, покращення матеріально-технічної бази тощо.

4. Підвищення статусу голови СБУ. Сильна спецслужба починається із сильного і незалежного керівника. Наразі статус голови СБУ — штучно принижений, що посилює зовнішній вплив на Службу та збільшує можливості для її незаконного використання.

Голова СБУ навіть не в повній мірі впливає на кадрову політику в очолюваному ним відомстві. Так, заступників голови, начальників департаментів центрального апарату та регіональних управлінь призначає президент, хоча Конституція його таким правом не наділяє. При цьому, якщо для призначення таких осіб формально потрібне подання голови СБУ, то їх звільнення може відбутися і без такого подання. На ключові кадрові рішення в системі СБУ можуть впливати зовсім сторонні особи, які «опікуються» «своїми» кадрами. Зрозуміло, що керувати такими кадрами фактично будуть ті, хто пролобіював їх призначення.

Це призводить до ситуації, коли у спецслужбі утворюються автономні центри управління, а роль голови зводиться до суто номінальної. Голова може й не знати, які завдання Банкова та «куратори» ставлять його заступникам чи керівникам регіональних управлінь. Саме таку систему управління СБУ налагодив президент П.Порошенко, що не дозволяє голові Служби повноцінно керувати спецслужбою для виконання завдань, передбачених законом.

Цю ситуацію виправити досить просто: глава держави відмовляється від здійснення кадрових призначень, правом щодо яких він не наділений Конституцією, а голова СБУ, на якому лежить персональна відповідальність за результати діяльності Служби, новим законом наділяється всією повнотою прав щодо вирішення кадрових питань у відомстві. Ще однією гарантією незалежності голови СБУ могло б стати визначення строку, на який він призначається і який не збігається зі строком повноважень президента (наприклад сім років).

5. Зміна принципів підбору кадрів. На певному етапі розвитку вітчизняної спецслужби відбулося невиправдане, як на мене, зміщення акцентів у відборі кадрів. Вона стала поповнюватися в основному за рахунок випускників відомчої академії та профільного інституту Національного юридичного університету ім. Я.Мудрого. З одного боку, начебто логічно і правильно. Адже як спеціалізовані навчальні заклади, академія та інститут забезпечують підготовку потрібних для Служби молодих спеціалістів. У тій же академії, в якій мені довелося певний час викладати, створено всі передумови для підготовки кваліфікованих і, що сьогодні дуже важливо, патріотично налаштованих співробітників.

Однак не треба забувати, що зазначені заклади здійснюють підготовку молодих офіцерів на базі середньої освіти. Але якщо це є повністю прийнятним для підготовки військових чи поліцейських, то діяльність спецслужби має свої істотні особливості, які потрібно враховувати при кадровому відборі.

Важливим джерелом поповнення СБУ має стати відбір на службу до неї уже сформованих особистостей — з вищою освітою та достатнім життєвим і професійним досвідом. Такий кадровий відбір практикують провідні спецслужби світу, раніше він широко застосовувався і в Україні. Видається, що наразі слід подумати про повернення до такої практики (зрозуміло, із збереженням підготовки у спеціалізованій академії).

Якщо ж говорити про успішність реформування СБУ загалом, то воно зумовлюється, по-перше, результатами президентських виборів, які визначать наявність/відсутність політичної волі до утвердження СБУ як справді національної спецслужби, по-друге, розробленням обґрунтованої концепції реформування та ухвалення на її основі нового закону про СБУ.