Третя сила для Вінниччини. Гройсман вскочив у вакуум та кризу, з'явились шанси на перезавантаження політикуму

Чергове засідання сесії Вінницької обласної ради, яке відбулося 28 квітня 2023 року, засвідчило, що політика на Вінниччині де-факто вмирає. Разом з тим вмирають і перспективи колись потужних регіональних політичних гравців, зокрема «Української стратегії Гройсмана» (УСГ). Це випливає з результатів роботи обласного депутатського корпусу.

Тупикова стратегія Гройсмана на Вінниччині

Так, єдиним важливим резонансним рішенням, яке було прийнято майже повним консенсусом, стало обмеження діяльності УПЦ МП в регіоні шляхом заклику до територіальних громад щодо розірвання договорів оренди на земельні ділянки.

Але й тут не обійшлося без несподіванок. Згідно з результатами голосування, єдиним депутатом, який утримався та не віддав свій голос за відповідне рішення, став Ігор Хміль, якого було обрано від партії УСГ. І хоча позиція пана Хміля, який є давнім прихильником Московського патріархату мало кого здивувала в сесійному залі, то відсутність реакції на вчинок колеги від партії, яка має більшість в облраді та контролює її керівні органи, здивувала багатьох експертів і громадськість.

За реакцією вінницьких експертів у публічній площині стає зрозумілою подібна політична інфантильність і мотиви «стратегії Гройсмана». Зокрема, намагаючись попри все втримати владу в регіоні та ведучи інформаційну війну зі своїми політичними опонентами (у першу чергу – Петром Порошенком), партійці Гройсмана не звертають уваги на подібні дрібниці, які кидають тінь на колишніх фаворитів електоральних симпатій в регіоні.

Очевидно, той політичний вакуум в області, який спровокований фактичною відсутністю Гройсмана в порядку денному регіону і реальному житті Вінниччини, його прихильники вимушені заповнювати заявами від його імені та війною за контроль над окремими місцевими радами та ОТГ. Про це вже неодноразово повідомляли регіональні та загальнонаціональні ЗМІ.

Хоча Володимира Борисовича фізично й немає в активному вінницькому політикумі, але ж десь він все одно є. Тож рано чи пізно йому обов’язково розкажуть (або сам прочитає/побачить в соцмережах чи медіа), хто і як відстоює «позицію партії».

З кулуарів облради стало відомо, що багатьом соратникам Гройсмана дуже не хочеться опинитися в позиції Валерія Коровія (колись найближчого гройсманівського сподвижника), якого «кинули» у найвідповідальніший момент.

Колишній прем'єр зазнає фіаско, в УСГ зріє розкол

Після того, як політичні інтриги соратників Гройсмана в регіоні стали відомими широкому загалу (боротьба екс-урядовця з Порошенком, війна з місцевими радами, головами ОТГ, розбірки з власними союзниками з метою узурпації влади в регіоні), скоріше за все, цей курс закінчиться втратами для всіх політичних гравців Вінниччини. Адже мовчати про політичну кризу в регіоні та масові зловживання ніхто не збирається.

Так, партійці Порошенка стали більш активними медійно, в місцевих радах зріє бунт проти брутального тиску УСГ та насильницький загін депутатів в неприродні більшості (наче місцеві обранці не повноправні громадяни в демократичній країні, а якась худоба чи політики рф в путінському режимі).

Водночас, як підтверджують джерела в облраді з різних політсил, у команді Гройсмана вже також немає колишньої одностайної єдності. Окрім провалу роботи облради, про початок розколу в УСГ опосередковано свідчить і нещодавній конфлікт міського голови Вінниці Сергія Моргунова з "шановним Володимиром Борисовичем".

Чи може закінчитися ця війна повним перезавантаженням політпростору Вінниччини?

За нинішніх умов такий розвиток подій є цілком можливим. Але виникає питання, чи доцільний цей сценарій під час війни. Тут виникають сумніви. У той же час безсумнівним є факт, що перезавантаження політичного простору для регіону піде йому тільки на користь.

Підсилює цю тезу той аргумент, що місцеві партійні ділки, які свого часу поділили владу в регіоні, ментально ще залишилися в 2020-2021 роках (а деякі – ще у «совку»). Вони забувають, що надворі йде другий рік страшної війни і у всіх людей з час агресії росії змінилися пріоритети та бачення власного майбутнього.

З іншого боку, логічним питанням буде, чи відкриє перезавантаження двері для нових регіональних гравців. Це було б бажано, і навіть дуже бажано. Але в країні вибори проводити під час воєнного стану не можна, тож поки що (будьмо об'єктивними) розгледіти нових гравців на політичній мапі регіону не вдається.

У цьому ключі нагадаємо, що є такий військовий термін – «туман війни» або «туман невідомості». Так військові називають відсутність достовірної інформації про поточну обстановку на полі бою з тих чи інших об’єктивних причин.

За аналогією для Вінниччини можна використати термін «політичний туман», тому що ці визначення майже повністю співпадають. Очевидним на фоні кризи в облраді стало лише те, що Гройсман вже програв політичну війну, а його партія (яка попри адмінресурс та великі гроші) не пройшла в Раду. Значить, українці ще перед війною поставили лідеру УСГ і його стратегії «два бали». А тим більше зараз всі люди області бачать, у який тупик вскочив Гройсман зі своєю «стратегію».

Не зайвим буде нагадати також, що за оцінками низки авторитетних соціологів, часи нинішніх політичних гравців минають швидше, ніж вони самі на те розраховували (до речі, екс-прем'єр теж є у цьому списку).

Тому не безпідставно можна вважати, що монополія УСГ в облраді та області загалом закінчується. Попереду – нові переформатування політичних сил та поява оновлених конфігурацій в місцевих радах. Відтак, поява якоїсь компромісної третьої сили на політичному олімпі Вінниччини, яка зможе вивести регіон з багатомісячного застою, не така й вже нереалістична подія...