Волиньська трагедія. Хто спровокував загострення?

Надмірна увага, діаметрально протилежне ставлення українських політиків до законодавчої ініціативи у польському сеймі щодо подій 11 липня 1943 року, аж до реакції на неї українського МЗС, не дає відповіді на основоположне питання: чому це відбувається? Адже й раніше пропонувалося щось подібне. Проте воно не набувало такого розголосу, а головне – не було перспективи доведення його до практичного рішення. Гору брали здоровий глузд і політична відповідальність обох сторін. Особливо з прийняттям у 1997 році спільної заяви Президентів України і Польщі «До розуміння і єднання».

Причини, на мою думку, такі:

- послаблення і навіть згортання міжпарламентського діалогу. Лише цим можу пояснити те, що по суті відкладено і навіть забуто опрацьовану у попередній період і фактично узгоджену спільну заяву парламентів двох країн щодо сумнозвісних подій 11 липня 1943 року;

- відсутність єдиної консолідованої і розумної позиції Верховної Ради України. Більше того – демонстрація намагання в українському політичному тераріумі защемити свого опонента вже на міжнародному рівні;

- втручання у цю надзвичайно складну тему під виглядом експертів окремих українських невігласів.

Таке зведення міжпартійних рахунків обертається приниженням країни. І проблема не у спробах «окремих політичних сил Польщі перевести питання волинських подій у політичну площину», - як стверджує наш посол у Польщі, - а в першу чергу у нас самих.