Турецькі протести. Порівняймо з Україною
Щоб краще зрозуміти час і логіку подій в Україні, їх слід розглядати у співставленні з процесами у світі.
Щоб краще зрозуміти час і логіку подій в Україні, їх слід розглядати у співставленні з процесами у світі.
Для прикладу, порівняємо перевідпускне (акордне для вітчизняних вождів) загострення політичного протистояння у нас з ускладненнями у Туреччині.
В Україні – переважно проплачені акції «фашистів» та «антифашистів» і чергова спроба «революції зверху» у Верховній Раді. У сукупності маємо черговий рецидив боротьби за владу, а не за зміни в країні. Ідеї у нашому випадку мають таку ж притягальну силу як світло для комара. Тим більше, що революцій через сплеск активності мас не може бути за визначенням, коли країна перебуває на спаді. Можуть бути лише перевороти кольорового забарвлення, які в результаті успіху дістають визначення «революцій».
У Туреччині – стійке економічне зростання, збільшення можливостей для створення пристойних умов життя, розширення бази середнього класу, більша питома вага молоді, для якої свобода особистості є неодмінною умовою демократичного устрою. Додаймо сюди широке використання соціальних мереж, що дозволяє громадянам об’єднуватися і кидати виклик владі без традиційних заходів з підготовки акцій. А також те, що заявляє про себе покоління, байдуже до політики, але яке вимагає поважного до себе ставлення.
Таким чином, люди різних професій і суспільного становища об’єднуються, щоб обмежити владу і примусити її рахуватися з людьми. В Україні владу все ще люблять більше за країну. І «мобілізація» на боротьбу має головну мету – перехопити владу, з усіма її вадами і принадами. А не для того, щоб примусити владу для початку рахуватися з людьми.
Водночас, на мою думку, спільною є проблема правової, процедурної легітимності влади та довіри до неї. Взагалі вона набуває сьогодні центрального звучання в країнах, що претендують на демократичність. Як і ідея народного представництва та практичного суспільного впливу на владу, за умов, коли стискується економіка, світ вступає в епоху тривалої невизначеності. Адже виникає запит на централізацію влади, що може обернутися узурпацією влади. Є також небезпека упокорення права політиками, коли питання влади почнуть переважати питання права.
Важливість цих тем потребує окремого їх розгляду.