На захист пам’яті друга

40 днів як не стало І.Єремєєва. В суботу на батьківщині (с.Острожець Рівненської області) зібралися його рідні, близькі й друзі: молебень у церкві, кладовищі, поминальний обід.

Говорили про Ігоря, згадували різні життєві моменти та історії, знову були сум і сльози – щирі, від серця.

Минуло 40 днів, а я не наважуюсь стерти телефонні номери Мироновича, бо це було б зрадою, все ще відмовляюся вірити, що його вже немає. Часто ловлю себе на думці, що чекаю, коли відчиняться двері, в кабінет зайде він, зніме піджак, попросить кави і я знову побачу його очі – виразні й сумні водночас. Поговоримо про справи і життя, Ігор вкотре розповість про донечку Софійку, яку безумно любив і яка завжди зустрічала його словами: «Мій принц приїхав».

Ігор Миронович – простий сільський хлопець сам себе зробив. В усьому і скрізь був справжнім. Справжньою людиною і справжнім патріотом своєї землі, України. На останньому доводиться особливо акцентувати, оскільки у нас зараз розвелося багато записних патріотів, для яких патріотизм став професією і чи не останнім притулком…

Він не любив і не сприймав сірість – в усьому і скрізь. Більше того, той факт, що агресивна сірість часто задавала тон у Верховній Раді, його просто вбивав.

Далекий від того, щоб ліпити з Ігоря ікону. Але не можу змиритися з тим, як сірості кривлялися й раділи від звістки про трагедію з ним і його смерть. Чого лише варті гидотні коментарі в соцмережах. Де мораль? Де, врешті-решт, елементарна порядність?

Схоже, ми так і не вилікувались від комплексу неповноцінності, від того, що когось обов’язково потрібно ненавидіти. І, звісно, в першу чергу тих, хто вище в усьому. Щонайперше – інтелектом чи життєвими досягненнями.

Особливу ненависть і всезагальну невдоволеність виявляють такі собі «дрібні карлики» - через свою нікчемність, особисту неприкаяність. І через те, що в дитинстві, мабуть, недоотримали любові, що мати недоколихала.

Проте це не означає право увесь час демонструвати свою інтелектуальну й духовну убогість. Мають же бути елементарні людські і моральні гальма. Чи Бог і їх не дав або позбавив?

Що ж: з цим також існують, отруюючи життя іншим. І дістають втіху від отруйного слиновиділення.

Кажуть, що люди, які не спроможні скласти своє життя, часто-густо намагаються жити життям інших людей. А на практиці – отруювати його.

Утім, переконаний: не вони будуть визначати оцінки й пам'ять про Ігоря Єремєєва.

Источник: Facebook