Вибухова Україна

Не відомо, хто підклав заряди, котрі у п’ятницю вибухнули в третьому за величною місті України, Дніпропетровську. Але замахи менше аніж за місяць перед стартом Євро 2012, очевидно, Україні явно не на користь…

Президент України Віктор Янукович, ймовірно, перебував у стані шоку після чотирьох вибухів, котрі струсонули Дніпропетровськ. – Знаю стільки ж скільки й ви, але відреагуємо адекватно, – сказав він журналістам.

Вибухи поранили 27 осіб, серед яких більше десяти дітей. Бомби підкладені на трамвайних зупинках в центрі міста та в інших багатолюдних місцях. Сила вибухів і вміст зарядів вказують на те, що злочинці не мали особливого наміру когось вбити чи спричинити великої шкоди – швидше за все прагнули налякати. Або дуже чекали розголосу.

Це може бути справою рук звичайних бандюків, наприклад мафії, що воює за поділ сфер впливу в місті. Можуть це також бути й терористи, хоча дотепер тероризим швидше оминав Україну. Водночас це може бути провокацією, щоправда не відомо з чийого боку?

Явним і зрозумілим є одне – чотири таємничі вибухи серед білого дня в центрі великого міста і маса поранених не додасть державі доброї преси якраз на порозі старту Євро 2012. Зрештою, вже чуються голоси, які закликають до бойкоту чемпіонату на берегах Дніпра, хоча, насамперед, з політичних міркувань – конкретно через репресії щодо опозиції і недавно побиття в ув’язненні колишнього прем’єр – міністра Юлії Тимошенко. А тепер тут ще й таке…

Ситуацію не покращує той факт, що українські спецслужби, міліція і прокуратура не є надто надійними. Вони відомі своює заполітизованістю, корумпованістю, вмонтованістю в дивні зв’язки і схеми родом з радянських часів. Кілька тижнів тому, саме перед президентськими виборами в Росії, колишній СРСР спантеличила новина про чеченського злочинця, якого впіймали в Одесі, і який, начебто, готував замах на Володимира Путіна. Минули російські вибори і українські спецслужби визнали, що звинування в підготовці такого злочину … були фальшивими.

Справа отримала розголос, ймовірно, на прохання колег із Москви, котрі хотіли отримати політичний зиск з інформації про те, що хтось зазіхає на життя російського прем’єра, а згодом і президента. Потенційні наймані вбивці з Чечні - чудовий спосіб мобілізувати прихильників Путіна, а противників переконати підтримати прем’єра, який обіцяє жорстку розправу з тероризмом. Та вже за кілька днів з’ясувалося, що вся ця афера із ймовірним замахом – мильна бульбашка.

Мізерні шанси на те, що українські спецслужби швидко і в переконливий спосіб розв’яжуть загадку таємничих вибухів у Дніпропетровську. Так, як, зрештою, не вдалося і росіянам розв’язати загадку таємничих вибухів в Москві і Волгодонську влітку 1999-го року, після яких розпочалася ІІ війна в Чечні, а Борис Єльцин зрікся влади на користь тоді нікому не відомого Путіна.

Можливо, це початок серії дуже дивних подій в Україні – хоча, я можу помилятися.

Я не здивуюся, якщо ця справа стане предметом внутрішньої політичної війни. Не вкилючено, що дехто у владі захоче оскаржити в здійснені замаху представників опозиції, яка вже нині стверджує, що у всьому винна влада. Це драма держави, яка зчепилася в політичному клінчі. А восени, не забуваймо, Україну очікують надважливі парламентські вибори.

Можуть появитися голоси, мовляв, Дніпропетровськ - рідне місто ув’язненої колишньої прем’єрші, і прив’язати до вибухів фактор Тимошенко. Що опозиція, очевидно, визнає брехнею і провокацією.

Президент Янукович має слушність, коли каже, що вибухи є викликом для України. Але побоююсь, що він не до кінця розуміє сенс цього слова. За два роки, відколи він є президентом, країна добровільно потрапляє у скандал за скандалом. Замість того аби вирішувати проблеми, вона створює собі нові.

Процес і покарання колишнього прем’єра Юлії Тимошенко чи колишнього міністра МВС Юрія Луценка засвідчили, що про Україну знову говорять як про авторитарну державу. Небажання компромісу з опозицією, корупція, збагачення правлячої верхівки свідчать про те, що Україна – донедавна лідер демократії в колишньому СРСР – знову стала пересічною пострадянською країною, країною де цураються дружити з демократією. Через це втрачають усі українці. Втрачають і прихильники України в Європі, бо з їхніх рук вибивають аргументи, якими ми ангажуємо прихильність до Києва.

Прем’єр Дональд Туск задекларував співпрацю з Україною, а шеф МВС Яцек Ціхоцьки ( Jacek Cichocki) запевняє про співпрацю з українськими спецслужбами. Це потрібні і приємні слова, хоча, швидше за все, ритуальні у контексті держави, яка потребує комплексних рішень, а не однієї чи двох справ, наприклад, упіймання злочинців , що здійснили вибухи в п’ятницю.

Це вирішення знаходиться виключно в межах України, котра або утвердить свою державу, або й надалі буде шарпатися в блоці поміж ЄС і руїнами колишнього СРСР

За матеріалом Gazeta Wyborcza переклав Володимир Олійник