Кубинська криза. Чого чекати далі?

Куба входить у найглибшу кризу за останні десятиліття. Це системна криза авторитарної моделі, коли одночасно починають руйнуватися енергетика, економіка і соціальна стабільність.

Сьогоднішня ситуація на острові це наочний приклад того, як виглядає держава, яка втратила доступ до ключового ресурсу – безкоштовних енергоносіїв.

Багатогодинні відключення електроенергії, дефіцит палива, перебої з продуктами, зупинка транспорту і скорочення виробництва стали ланцюговою реакцією на ці проблеми.

Без дешевих енергоносіїв зупиняється економіка та починається соціальне напруження. Важливо розуміти головне – нинішню кризу не створили США. Вони лиш її прискорили.

Кубинська економіка десятиліттями жила за рахунок зовнішніх ресурсів. Спершу СРСР, а потім Венесуели. Тож стратегія Вашингтона виглядає достатньо прагматичною.

Не військовий тиск, а економічний примус до змін. Фактично застосовується класична формула: економічний тиск + соціальна напруга = політичні зміни. Саме тому ми бачимо одночасно дві паралельні реальності.

Перша це протести. Причому важливо, що вони змінюють характер. Якщо раніше це були локальні соціальні виступи, то зараз з’являється політичний компонент. Напади на партійні офіси та виступи студентів із закликами до змін.

Друга це переговори. І це, можливо, ще важливіше. Коли керівництво Куби визнає контакти з США то це означає, що влада розуміє рівень ризиків і намагається виграти час.

Але тут варто уникати типової помилки швидких прогнозів. Авторитарні режими рідко падають тільки через економічні проблеми. Вони падають тоді, коли економічна криза переходить у політичний розкол еліт. Поки що головний фактор стабільності кубинської системи залишається незмінним – повний контроль силового апарату.

Саме тому найбільш реалістичний сценарій на коротку перспективу це не падіння режиму, а фаза контрольованої нестабільності:

• періодичні протести;
• локальні репресії;
• переговори зі США;
• спроба стабілізувати енергетику;
• затягування часу.

Фактично ми бачимо класичну фазу виснаження системи. Для США Куба зараз це не лише питання демократії. Це питання геополітики Західної півкулі. Зменшення впливу Росії і Китаю в Карибському регіоні, демонстрація сили у власній зоні відповідальності і можливість отримати швидкий зовнішньополітичний результат.

Але навіть якщо Вашингтон досягне певних поступок, це не означає швидкого демонтажу системи. Ключове питання найближчих місяців не в тому, чи будуть протести. Вони вже є. Ключове питання інше, чи з’являться тріщини всередині самої влади. Саме це завжди вирішує долю таких режимів.

Станом на зараз Куба не стоїть на порозі негайного колапсу. Але вона точно увійшла у найнебезпечнішу фазу з часів «особливого періоду» 1990-х років.

І тепер головна інтрига куди рухатиметься криза. Саме так вирішиться майбутнє Куби.