В Офісі президента формується нова модель управління

У свіжому матеріалі «Главкома» про політичні процеси в Києві звернув увагу на одну цікаву деталь. З приходом Кирила Буданова в Офіс президента поступово починає змінюватися сам стиль взаємодії Банкової з регіональними елітами. І, схоже, у столиці це вже помічають навіть ті, хто роками існував у логіці постійних апаратних конфліктів та політики ситуативного виснаження опонентів.

Показово й те, що після призначення Буданов був значною мірою сфокусований насамперед на переговорному та зовнішньополітичному треку, а не на традиційних для української внутрішньої політики війнах за контроль над Києвом чи регіонами. Уже сам цей акцент поступово формує іншу атмосферу всередині системи. Останні роки українська політика настільки звикла до постійного конфлікту між Банковою та столицею, що будь яка пауза в ескалації почала сприйматись як політичне виключення із правил.

Схоже, що Буданов переносить у цивільну політику підхід, сформований у секторі безпеки та стратегічного планування. Менше ручного втручання в локальні конфлікти. Більше уваги до загальної стійкості системи, керованості процесів та довгострокових ризиків. Його стриманість у внутрішньополітичних питаннях наразі виглядає не проявом пасивності, а радше спробою не перевантажувати систему додатковими внутрішніми кризами в умовах великої війни.

Складається враження, що його значно менше цікавить традиційний український політичний формат у стилі «хто кого пересидить у кабінетах». За часів керівництва ОП Андрієм Єрмаком конфлікт між Ткаченком і Кличком фактично став одним із елементів загальної політичної архітектури Банкової. У певний момент сам процес конфлікту почав набувати самодостатнього характеру та перетворився на окремий механізм політичного управління.

Зараз же акцент, схоже, поступово зміщується з політики постійного загострення на більш прагматичну модель взаємодії між центром та регіонами. Менше публічної конфронтації. Більше спроб сформувати хоча б базову передбачуваність правил та процедур. І це може виявитися значно важливішим процесом, ніж здається на перший погляд.

Бо, наскільки можна зрозуміти, Буданов мислить ближче до категорій стратегічної стійкості держави, ніж до моделі ситуативного політичного контролю. Для побудови ефективної зовнішньої політики та архітектури безпеки потрібен стабільний внутрішній контур. Передбачувані регіони. Працюючі інституції. Мінімізація внутрішнього хаосу. Особливо в країні, яка живе в умовах затяжної війни.

Судячи з усього, в Офісі президента поступово формується запит на систему, здатну працювати більш автономно без постійного ручного втручання з центру. І це може бути однією з найбільш недооцінених змін останнього часу. Бо українська політика настільки звикла до режиму постійного загострення, що сама поява ознак системної керованості вже починає виглядати незвично.

Тому зараз, як на мене, варто уважно спостерігати не лише за кадровими рішеннями чи окремими політичними конфліктами, а за зміною самої моделі управління державою. Бо в умовах великої війни питання керованості системи, передбачуваності відносин між центром та регіонами і здатності державних інституцій працювати без постійного режиму внутрішнього виснаження поступово стають не менш важливими, ніж традиційна політична конкуренція. Ґ

І якщо Банкова дійсно починає рух у бік більш системної та менш конфліктної моделі управління, то наслідки цього процесу можуть виявитися значно глибшими, ніж здається сьогодні.

Спостерігаймо.