Про домовленості, які існували під час процесу надання автокефалії українській церкві

Коли сьогодні звучать безапеляційні заяви з митрополії ПЦУ, що під час процесу надання автокефалії не існувало «жодних домовленостей», то це неправда. Зараз процес надання автокефалії і вибори предстоятеля намагаються подавати як результат «Божого провидіння», яке відбувалося без жодного спотикання. Але це зовсім не так.

Ще в липні 2018 року конфігурація нової Церкви в проєкті мала зовсім інший вигляд, аніж той, який отримали під час і після Об’єднавчого Собору 15 грудня. В УПЦ КП тоді сподівалися на отримання томосу до кінця літа. Але, як виявилося, у Константинополя був інший план.

Затягування визнання Української Церкви було пов’язане з тим, що Фанару було необхідно «нейтралізувати» патріарха Філарета. Тому й почався тиск на предстоятеля УПЦ КП, що врешті-решт закінчилося підписанням ним заяви про відмову балотуватися на посаду предстоятеля ПЦУ. Це було значною перемогою КПЦ.

Після цього Константинополь в стилі інтриганської візантійської політики почав колоти єпископат УПЦ КП, щоб на Об’єднавчому Соборі не зміг перемогти представник Київського патріархату. Сьогодні, на хвилі ейфорії, якось вже забули, що кандидатуру митрополита Епіфанія, якого в Стамбулі поблажливо називали «духовним чадом Філарета», на Фанарі також не хотіли бачити серед претендентів на місце предстоятеля ПЦУ. Навіть розглядався варіант про внесення до статуту пункту про неможливість балотуватися кандидатам, молодшим за 40 років.

Вже восени з Фанара в Україну пішли вказівки робити інтерв’ю з окремими архієреями УПЦ МП, УАПЦ і УПЦ КП, де б дискредитувався патріарх Філарет. Бажаючі можуть легко знайти ці інтерв’ю.

Тоді ще на Фанарі сподівалися, що АП зможе умовити прийти на Собор всіх 10 єпископів УПЦ МП, які підписалися під зверненням до Варфоломія. За таких розкладів жоден кандидат від УПЦ КП, враховуючи відмову патріарха Філарета і створення там опозиційної платформи на чолі з митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом, не зміг би набрати необхідної кількості голосів. Нагадаю, що митрополит Епіфаній обійшов митрополита Симеона всього на вісім голосів.

Але, як відомо, стався збій. Діалогу між Президентом і УПЦ МП не вийшло. І вже зовсім розізлив Константинополь Архієрейський Собор УПЦ КП напередодні Об’єднавчого Собору, коли за наполяганням патріарха Філарета було висунуто кандидатуру Епіфанія.

До речі, на Об’єднавчому Соборі розгорілися неймовірні пристрасті проти намагання патріарха Філарета все-таки привести на посаду предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія. Щоб зрозуміти, які серйозні баталії там вирували, наведу один факт. Пам’ятаєте, як з’явилася інформація, що нібито на Собор летить сам патріарх Варфоломій? Так от, як розповідають учасники, то був літак, що мав забрати до Стамбулу константинопольських екзархів, роздратованих впертістю патріарха Філарета. Ситуацію стабілізувало тільки втручання Петра Порошенка, що призвело до зняття кандидатури Михаїла у другому турі. Лише так митрополит Епіфаній зміг перемогти.

Проте зараз не про це. У липні 2018 року я зустрічався з різними представниками переговорного процесу, спілкувався з ними і записував «робочі» інтерв’ю. Нижче публікується частина такої розмови з одним із нинішніх високих чинів ПЦУ.

Можна побачити, які на той час існували домовленості з Константинополем. Ніхто й уявити не міг, що всі вони переграються до Об’єднавчого Собору.

Отже, влітку 2018 року планувалося так:

1. Церква матиме назву Українська Православна Церква.
2. Томос вручається на Соборі після обрання предстоятеля.
3. Жодного Помісного собору на ОБ не передбачається, тобто голосують лише архієреї
4. Помісний собор збирається після Об’єднавчого.
5. Київський патріархат висуватиме на місце предстоятеля автокефальної УПЦ виключно кандидатуру патріарха Філарета.
6. Константинополь вважає, що обрання предстоятеля – це внутрішня справа УЦ.
7. Про ліквідацію діаспори автокефальної УПЦ не йшлося.

Як бачимо, кожен із цих пунктів Константинополем був грубо перекреслений. Чому так – частково це можна зрозуміти із вимог Вселенської патріархії до українських церков у 2008 році, коли на Фанарі зажадали повного підпорядкування собі УПЦ КП і УАПЦ.

* * *

Коли може бути наданий томос?

Константинопольський патріархат пішов за тією процедурою, що томос він може надати сам, але вирішив перед цим повідомити всі помісні православні церкви. І станом на зараз Константинопольський патріархат об’їхав усі церкви, крім Албанської. Але це не грає великої ролі, тому теоретично томос може бути наданий на найближчому синоді Константинопольської церкви.

Як буде називатися Українська автокефальна церква?

Те, що ми обговорюємо, то це – УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА.

Яка буде покрокова послідовність формування УПЦ?

Так, як ми це обговорювали зі Вселенською патріархією, то це: приймається на синоді томос, потім приїздить представник Вселенської патріархії або навіть сам Вселенський патріарх (хоча церква ще не створена, тому це не його рівень). Так чи інакше, приїздять повноважні представники або та делегація, яка об’їжджала православні церкви, ми домовляємося про число, на яке збираємо Собор з числа тих архієреїв, які звернулися до Вселенського патріарха про надання томосу. Це всі архієреї УАПЦ, УПЦ КП і 10 архієреїв з числа УПЦ МП, які підписали звернення. Збираються ці 70 архієреїв, і їм делегація Вселенської патріархії зачитує цей томос. Собор обирає предстоятеля, вручає йому документ і таким чином проголошує створення канонічної автокефальної УПЦ.

Чи на соборі будуть присутні миряни?

Ні. Мабуть, хіба пізніше буде потреба скликати Помісний собор із архієреїв і мирян. Крім того, в грецьких церквах взагалі не передбачається скликання соборів разом із мирянами, як це відбувається у нас. Помісний собор збирати, поки не узгоджені головні питання, буде складно. Тому цей собор буде тільки з архієреїв.

Чи відомі претенденти на посаду предстоятеля УПЦ?

Патріарх Філарет уже офіційно оголосив, що претендуватиме на це місце. Київський патріархат інших кандидатур висувати не буде, ПРО ЦЕ ВЖЕ ДОМОВЛЕНО, бо найбільша заслуга в отриманні автокефалії належить саме Філарету. Про інші кандидатури не знаю, але очевидно, що інші церкви, наприклад УАПЦ, висуватимуть свого кандидата.

Чи є ризики того, що на соборі можуть виникнути якісь непорозуміння, конфлікти чи скандали?

Я думаю, що томос є запобіжником виникнення таких конфліктів. Всі розуміють високу ціну того, що відбувається. Бо томос можна вручити лише предстоятелю, якого погоджено оберуть на соборі. Якщо не домовляться про предстоятеля, то нікому буде вручити томос, і вся робота буде марною.

Чи у Вселенській патріархії прихильно ставляться до кандидатури Філарета на місце предстоятеля?

Ми цікавилися цим питанням кілька разів, бо ж є анафема від РПЦ, і він кілька разів звертався з апеляцією до Вселенського патріарха. І хоч вона не була розглянута, але вона лежить в патріархії. Ми навіть говорили, що, можливо, спочатку треба розглянути цю апеляцію, але Вселенський патріарх сказав, що вручення томосу вже є свідченням того, що ніяка анафема не визнається.

Коли ми подавали списки архієреїв, які підписалися під зверненням, то давали довідки про кожного з них, де чітко було видно, що зберігається апостольське преємство (рукоположення). Тому до жодного з них не було жодних зауважень. А всіх їх рукоположив саме патріарх Філарет. І це одне підтвердження того, що Константинополь не зважає на анафему. НАМ СКАЗАЛИ, ЩО ВИБІР ПРЕДСТОЯТЕЛЯ – ЦЕ ВИКЛЮЧНО НАША ВНУТРІШНЯ СПРАВА.

Що сталося у 2008 році, коли з такою ідеєю виступив Ющенко?

Тоді в процесі підготовки розглядалися кілька варіантів визнання автокефалії УЦ. Але тоді повідомили, що надається не автокефалія, а автономія у складі Константинопольського патріархату. Тобто нам треба було відмовитися від своєї незалежності і увійти до складу КП. Нам сказали, що автокефалію ми отримаємо в майбутньому. І коли ми запитували, коли це може бути, нам відповіли, що через рік, п’ять, а то й десять років. Ніякої найближчої перспективи. Звичайно, якби Константинопольський патріархат, церква дуже нечисленна, отримав у своєму складі таку потужну церкву, як українська, то вони б не поспішали надавати нам автокефалію.

Ще нам сказали, як умову, скоротити кількість єпископів з 40 до 10. Бо вони розуміли, що якщо на собор Константинопольського патріархату з’їдуться 40 архієреїв з України, то вони ОБЕРУТЬ СВОГО ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА. Тобто ці умови були навіть жорсткішими за ті, на яких входить УПЦ МП в РПЦ.

Причому роками тривали переговори, і ми сподівалися на інше рішення, а нам прямо на святкуванні Хрещення сказали про абсолютно інше рішення. Якщо, мовляв, хочете – то тільки таке рішення. Врешті-решт УПЦ КП відмовився від такого рішення. І життя показує, що добре, що 10 років тому відмовилися від цього варіанту. А зараз уже інші пропозиції.

А тоді Адміністрація президента Ющенка навіть певний час тиснула на нас, щоб ми прийняли ті умови, які ставить перед нами Константинополь. Вони активно давили, щоб патріарх відмовився від предстоятельства. Тоді влада, навпаки, виступала за зміну структури і статусу УЦ, щоб та фактично стала не УПЦ, а екзархатом Константинопольської церкви. До нас особисто Ющенко приїжджав на засідання Вищої церковної ради, щоб послухати думку кожного архієрея. І всі наші архієреї сказали, що вони проти цього рішення, бо навіщо тоді було стільки років боротися за свою автокефалію? Патріарх Філарет тоді сказав: «Ми з одного ярма втекли, щоб прийти до іншого. І позиція церкви тоді перемогла».

А зараз це чия ініціатива?

Ми постійно в переговорах, але результату не було. А ПОРОШЕНКУ ВДАЛОСЯ ПЕРЕКОНАТИ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА НАДАТИ ТОМОС. Для Варфоломія це було тим важливіше, що Порошенко був вірянином УПЦ МП. Він відвідував Іонинський монастир. Можливо, це зіграло свою додаткову роль.

Яка підтримка інших держав цього автокефального руху?

Коли почався процес надання томосу, АП дала негласну вказівку всім своїм посольствам у тих країнах, де є великі православні церкви, налагодити відповідну дипломатичну роботу.

Як канонічно і юридично буде узгоджуватися існування на території України двох фактично рівнозначних церковних структур – УПЦ і УПЦ МП?

Якийсь час ці структури будуть існувати паралельно. Звісно, що не в діаспорі, а в національній державі мала б існувати одна церква. Очевидно, що інша церква має змінити свою назву.