Що варто знати прихильникам Московської церкви в Україні

Московський патріарх Кирил вважає, що надання Константинопольським Патріархатом Томосу про автокефалію Українській Православній Церкві - це «глобальне замовлення» на руйнування РПЦ», і що вся ця «трагедія.. має містичний вимір».

Слід нагадати, що саме ієрархи російської Церкви благословляли і захищали безбожну радянську владу, яка за 70 років знищила і сплюндрувала 80% православних церков на всій території СРСР. А їх до 1917 року було - 78 тисяч!

8 жовтня 1919 року московський патріарх Тихон (Бєлавін) закликав кліриків і вірних своєї церкви «коритися всякому людському начальству у справах світських, ухилятися від участі в політичних виступах і партіях». І це в той час, коли в Україні ще тривали визвольні змагання проти більшовиків.

7 квітня 1925 року, у день своєї кончини, патріарх Тихон залишив «Заповіт», де закликав православних «бути щирими у ставленні до Радянської влади і праці СРСР на спільне благо, погоджуючи розклад зовнішнього церковного життя і діяльність з новим державним устроєм».

29 липня 1927 року вийшла у світ так звана «Декларація» митрополита Сергія (Старгородського), в.о. патріаршого місцеблюстителя. Цей документ підписали разом з ним члени Тимчасового Патріаршого Священного Синоду: «Ми хочемо бути православними і водночас сприймати Радянський Союз нашою громадянською батьківщиною, радості і успіхи якої - наші радості і успіхи, і невдачі - наші невдачі. Будь-який удар, спрямований проти Союзу, як от війна, бойкот, якась суспільна біда або просто нагле вбивство, спрямований і проти нас».

«Успіхи» безбожної влади, яку активно підтримувала православна Церква в РРФСР, справді вражали. Упродовж 1918-1931 років в СРСР закрили понад 10 тисяч храмів. Під час «вирішального штурму» 1933-1936 років припинило існування приблизно 70-80% церков. А скільки було знищено і закатовано священиків - досі ніхто не може порахувати.

У лютому 1945 року з подачі Сталіна Московським патріархом призначено Алексія І (Сіманського). І той відразу кинувся сприяти терористичній діяльності НКВС-МДБ. Так, 1946 року був проведений у Львові так званий «об'єднавчий собор» з ліквідації Української Греко-Католицької Церкви. 1949 року аналогічний «собор» проведено в Ужгороді. Загалом було закрито або передано РПЦ 2959 храмів, 48 монастирів; ліквідовано Богословську академію, дві семінарії, експропрійовано Жовківську друкарню оо. Василіян.

Сам Алексій І був сибаритом, не приховував своїх щирих симпатій до радянської влади, яка поставила його на високу патріаршу посаду. Збереглося люб'язне листування глави Моспатріархії з тодішнім головою Ради у справах РПЦ при Радміні СРСР, керівником відділу «О» МДБ СРСР (оперробота по духовенству) Георгієм Карповим.

Патріаршество Алексія припало на другу потужну хвилю «войовничого безбожництва» і тотального наступу на релігію в Союзі, що сталося за правління Микити Хрущова. Тоді офіційна Церква навіть не заїкнулася про «глобальне замовлення на руйнування РПЦ». А навіщо? Це ж робили свої в інтересах світової пролетарської революції, яку РПЦ благословляла і підтримувала.

Лише цифри: якщо у 1959 році РПЦ мала близько 14 тисяч парафій, то у 1966 році їхня кількість скоротилася до 7,5 тисяч. І далі скорочення кількості церков (у середньому по 30 щорічно) тривало фактично аж до 1988 року.

Як свідчить офіційна статистика Мінкульту, станом на 1 січня 2018 року в Україні діють загалом майже 35 тисяч релігійних організацій. З них православних - майже 19 тисяч, католицьких - 5 тисяч.

Парадоксально, але в РФ, яка втричі більша за Україну за населенням, православних громад така ж кількість, а то й трохи менша. Звісно, що за таких ганебних показників глава РПЦ Кирил не хоче брати на себе відповідальність за провал православної місії в Росії. Простіше посилатися на містику і підступність «світової закуліси».

А Томос буде.