Майбутнє Росії. Нічого хорошого її не чекає

Пізній Курт Воннегут має роман «Галапагоси». Роман-антиутопія про виродження людини.

Якщо коротко, то сюжет такий: невелика група людей, які зазнали аварії корабля, зависає у водах одного з островів. Події відбуваються на тлі економічної кризи через епідемію вірусного захворювання, яке до того ж зробило людей безплідними. Тобто, коли ті, хто вижив, стають останніми зразками людського роду. Протягом наступних років їх нащадки видозмінюються, в результаті перетворюючись на тварин, пристосованих лише для лову риби та наземних істот теж. І функції їх і надалі продовжують скорочуватися.

Виявляється, сюжет реальний навіть для 21 століття. «Острів Росія». Есе, яке Вадим Цимбурський написав уже про сучасну РФ, як варіант майбутнього. Щоправда, він мав на увазі, що ця ізоляційна (від Заходу) концепція будуватиметься не на війні та руйнуванні інших, а на спробах подивитися всередину Росії (тобто на творчій логіці). Але після оголошення війни, по суті, всьому цивілізованому світу стоїть питання не лише про перемогу України, а й про те, як раз і назавжди припинити такий ризик і в майбутньому.

Ну а сама РФ дедалі більше нагадує Галапагоси. Тварини рефлекси. Гроші та ресурси потрібні – лише під війну, тобто під знищення інших. Руки та ноги – щоб вбивати та грабувати інших. Мова – без функції мови (потік пропагандистського марення – це не мова). Ну і тд.

У Росії дуже хотіли дегуманізувати інших, а в результаті – розлюднили самі себе, показавши світові реальну морду. Але вони поки що цього не помітили. Війна для них (здебільшого я про «глибинний народ») як кіно та шоу. Але це поки що. Тут питання – чи може бути зворотний процес (у разі усвідомлення своєї суті та галапагоської перспективи)?