Незалежність. Ми, нарешті, почали розуміти, що вона означає

Україна за цю війну добряче подорослішала. Це факт. У тому числі на рівні розуміння незалежності.

Сприйняття незалежності – це не просто бути незалежними. Це про те, щоб мати образ та бачення того, ким ми є чи якими маємо бути. Дуже конкретно. А не просто бути незалежними.

Тобто мати проактивну позицію. Умовно кажучи, не просто вийти з пострадянського болота, а крокувати у потрібному напрямку, у прийнятному темпі та у відповідному взутті. Ну, наприклад: хочемо чи не хочемо реально до НАТО та ЄС; якою бачимо систему освіти; розуміємо (отже робимо) чи не розуміємо значимість судової реформи. І т.д.

Те саме, до речі, стосуватиметься і Росії, хоча тут інша історія. У РФ, на відміну від України, авторитаризм – це історично властива форма. І, тим щонайменше, просто стати незалежними від режиму, який усе звів до війни та шантажу всього світу, недостатньо. Це як у «Вбити Дракона» – прийде інший, може, менш кровожерний, але все одно дракон.

Має бути бачення, якою має бути Росія в 21 столітті, як держава, яка не загрожує всьому світу та й власним громадянам, а здатна жити серед різних світів, якщо це взагалі можливо стосовно Росії. Велика дискусія тих, хто хоче змінити РФ, не може не торкатися самого формату держави, а не лише режиму. Тобто не тільки від чого йти, а й куди йти. Інакше лише одна альтернатива – всім нам відомий напрямок російського корабля.