Саміт Байден-Путін. Перші підсумки

1. Все прогнозовано – і теми, і можливі результати, які є в дуже окремих сферах. У цьому сенсі, саміт дійсно трохи нудний.

2. Публічне «summary» (маю на увазі брифінги президентів) тільки підтвердили різні позиції сторін, в тому числі на рівні поведінки і пояснення. Байден виглядав спокійніше, ніж Путін.

3. Обидві сторони були добре підготовлені і заздалегідь розуміли різницю позицій.

Для Путіна, думаю, було важливими:

• сам факт зустрічі, для демонстрації значимості (в Женеві не тільки відбулася зустріч Горбачова і Рейгана в 1985 році, але і зустріч Ейзенхауера з лідерами Франції, Великобританії та СРСР в 1955 році;
• розуміння пріоритетів Заходу і готовності їх відстоювати.

Для Байдена, думаю, було важливими:

• стати виразником позиції колективного Заходу (ви здивуєтеся, але як сказав раніше Байден, лідери країн-членів НАТО були вдячні за можливість проговорити питання, які будуть обговорюватися на зустрічі з Путіним; мабуть, Захід побоюється одночасності експансіонізму з боку Росії і Китаю);
• донести позицію Заходу, яка багато в чому була сформульована на самітах G7, НАТО, США-ЄС, і зрозуміти, наскільки Росія може діяти в рамках міжнародного права.

В цілому, зустріч вважаю позитивною. Захід, пожинаючи наслідки накопичених ще за президентства Обами і Трампа проблем (проблему Сирії, наприклад), розуміє, що відповідати на виклики потрібно своєчасно. Інакше – це загрожує новими проблемами. Росія, думаю, розуміє цю трансформацію в сприйнятті Заходу. Китай – це і розділяючий, і об'єднуючий виклик.

Ну а що стосується України, то саме революційна заява (за підсумками всіх червневих самітів), на мій погляд – це, мабуть, слова про те, що анексія Криму та війна на Донбасі не є перешкодою для можливого членства в НАТО. Більша перешкода – це внутрішня слабкість України (відсутність системних трансформацій). А революційне – тому що багато в чому знецінює мотивацію суб'єкта агресії (всі ці особливі статуси потрібні виключно для знерухомлення євроатлантичного курсу України).