Суперечлива ідея народовладдя створить перманентну політичну кризу
Кожен з нас є президент. Але не кожний є Президентом. Кожен з нас загинув на Донбасі. Але не кожний загинув
Це буде чесно — сприймати і саму нову постать Гаранта і його інаугураційну промову як прояв чесної політичної позиції. Так, як його сприймають і як в нього повірила величезна більшість виборців.
Акт інаугурації — хто цього ще не зрозумів — завершив період електа-президента. Пройшли вже кілька місяців помсти з боку політичних супротивників феєричному переможцю виборів за все — за накопичення золота передвиборчого мовчання і за кожне недоброзичливе слово у бік попередників. Завершена доба, коли затятим ботам іншого ще можна було дозволити собі дрібний тролінг завтрашнього Президента України. Прийшов Президент України. Прийшов час нової влади.
Тому і судити її слід вже по-взрослому. Забудьте дріб’язкові пророцтва з приводу злетівшого на підлогу посвідчення. Залиште Кварталу обігривати стрибки з цілунками розгублено-веселого електа, який, підплигуючи, йде за великою украінською владою. Все. Він прийшов. Заступив на повному серьозі. Зробити все, щоб ви не плакали.
Це і є чесність реальності. Тому і судити треба по максимуму. По чесноку. З самого початку і до незапланованого кінця.
Спробуємо. Перше, що кидається в вічі, це свіжість, новизна слів зовсім не номенклатурної, не пафосної, зверненоі до кожного, інаугураційної промови. Чудово сказано про все омріяне необхідне: замирення на Донбасі, повернення полонених, не сдачу територій, шокуючи тарифи, принижуючи зарплати і пенсіі, жахливі дороги і досі погану медицину, справжнє забезпечення армії. І не будемо вже так розбірливі щодо етики слів про все погане — зганбленого крадіжками президента, уряд як головну проблему та негідний депутатський корпус, гідний лише негайного розпуску. Це популярно. Це сприймається потужною більшістю. Це не просто популізм. Тут оголошена влада. Народовладдя.
Кожен з нас є Президент, всі 100%. Всі ми, кожен, приймали присягу і присягнули на вірність Україні. Кожний має зробити все на своєму місці. Кожен з нас загинув на Донбасі. Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас. Кожний з нас переселенець. Кожний з нас гастарбайтер. Бо кожний з нас українець. Ми всі українці. Ми всі єдині. Нас 65 мільйонів — всіх українців на планеті, які повинні їхати до України. Щоб все це подолати.
Так твердить влада народовладдя. Від імені «Ми». Це пафосно. Втім, це не натужний пафос відчуженої еліти. Це урочисті слова, які чесно закликають до здійснення влади всіх украінців «не за паспортом, а в серці».
Ми маємо поділяти з переважною більшістю нову владу і цю урочистість бажаного. Справжня влада, так справжня влада. Чесно, так чесно до кінця.
Кожен з нас є президент. Але не кожний є Президентом. Кожен з нас загинув на Донбасі. Але не кожний загинув. Кожний з нас переселенець. Але не кожний переселився. Кожний з нас «гастарбайтер». Але не кожний є ним чи нею. Так, ми всі єдині українці. Але ми ще далеко не поєднані.
Це — головна суперечність нової, вже дійсної, великої влади. Протиріччя між бажаним і дійсним. Між віртуальним і реальним. Протиріччя між народовладдям і практичною організацією влади. Суперечність чесних слів прямої демократії і чесної реальності представницької демократії. Суперечність виборних органів, парламенту та центрального уряду — з одного боку, та досить простого списку омріяних бажань кожного-немовби-президента, наведеного вище — з іншого.
Ми маємо вірити в чесне нерозуміння цього факту всенародним артистом та його ще неясним оточенням. В щирість їхньої віри в національне урядування через пряму демократію через мобілку та інтернет. Цінність прямого урядування перевищує для них цінність, авторитет і легітимність обраних для демократичного представництва.
Тому це зовсім не пацанство і хамство — зневажливість владних слів про відставку і розпуск, спрямованих до уряду і депутатів, як це оцінили критики нового гаранта. Це інша система цінностей, з якою нам ще передбачено неупереджено розбиратись. Система спрощених цінностей, яка разом з частково корумпованою елітою відкидає, по-більшовицькі, по-лівацькі, інститут національних авторитетів, особливо політичних. Без якого втрачають сенс слова про гідність, справедливість і демократичні свободи. Без національних авторитів — героїв національної політики і культури — чим пишатись. (Це наш, не європейський, а особливий східний, пострадянський популізм — скажу на замітку).
І тому нічого не було сказано, зовсім, ані пари з вуст про реальність здійснення отриманої влади. А саме: про тих, хто замінить сьогоднішіх у президентській вертикалі, — хоча б про те, коли ми про це дізнаємось. Оголошено про розпуск та запропоновано піти у відставки без мінімального прояснення наявного кадрового потенціалу. І зовсім не зачіплено одне з ключових питань здійснення влади, від чого прямо залежить вирішення великої кількості всього бажаного. Це — питання деолігархізації і стосунків з ще олігархами. Воно забуто в весіллі інаугурації.
Поспіх бажаного народовладдя гонить вперед до швидких парламентських виборів невідомих нових, але «чесних слуг народу». Знову гонить нас до нераціонального, отже несвідомого, вибору тих, від яких вже прямо залежить здійснення бажаного, насамперед в економіці наших кішень — від корпусу депутатів, які призначають уряд.
Суперечлива ідея народовладдя творить перманентну політичну кризу, не озираючись на можливі наслідки.