Дипломатія Зеленського не припиняє дивувати. І це не комплімент

Публічне зізнання Банкової про те, що формат участі президента України в цьогорічній сесії Генеральної Асамблеї ООН «продовжує визначатися» виглядає або спробою самоусунутися, або нездатністю наповнити належним змістом візит. Не використати найвищу трибуну, з якої видно весь світ, і не бути там особисто, а не через посередництво відеозв’язку, не вкладається у логіку української дипломатії років протистояння російській агресії та зміцнення міжнародної суб’єктності Києва.

Чому треба їхати?

• Київ зробив спробу підвищити ставки та заявити про себе на весь світ запуском міжнародної Кримської платформи. Наступний крок – підсилити цей сигнал на рівні ООН і представити з глобальної трибуни напрацювання з деокупації Криму. Майданчик Генасамблеї потенційно може і має стати своєрідним «бустером» деокупації Криму. В іншому разі Київ ризикує опинитися «локалізованим» на регіональному рівні, тоді як реальне розв’язання кримського питання полягає в його «інтернаціоналізації». Саме цього і боїться Кремль.

• Цьогоріч ГА ООН має продовжити традицію ухвалювання щорічної резолюції щодо Криму. Підписи під цим документом є не уявними (як під Київською декларацією Кримської платформи), а цілком реальними. Тоді як сама резолюція є справжнім інструментом наближення дня звільнення Криму від «російського ярма». Нагода дебатів високого рівня в рамках сесії ГА ООН надає унікальну можливість для активної кулуарної дипломатії з метою нарощування світової підтримки України як країнами Азії, Африки та Латинської Америки, так і з боку керівництва ООН. До речі, ані перші, ані другі так і не мали свого представництва на першому саміті Кримської платформи. Саме цього і прагне Кремль.

• На Донбасі відбувається реальне загострення безпекової ситуації внаслідок російської агресії. Про це мають почути в усьому світі. Банковій, певне, складно визнати провал широко розпіареного у світі «режиму припинення вогню». Виграшних дивідендів для мирного врегулювання в інтересах України він не приніс, а військове протистояння – збільшив. Чим більше мовчить Київ, тим більше західний світ перемикається на інші теми – коронавірус, Білорусь, Афганістан, Сирія, навіть КНР. За цих умов мовчання Києва є нічим іншим, як злочинним підіграванням Кремлю.

• Візит до Нью-Йорка – це слушна нагода «повернути» тему розміщення миротворців ООН до переговорного порядку денного світу. Сьогодні Києву бракує ініціативності, яку планомірно перебирає на себе Кремль. Вибори у ФРН і Франції цю тенденцію лише посилять, а тому сидіти в очікуванні не є виходом. У безплідних пошуках нового дихання для мирного процесу через зміни до Мінських домовленостей чи переговорних форматів, Банкова ризикує остаточно втратити ініціативу. Президент України має особисто зустрітися з Генсеком ООН, Головою Ради Безпеки (до речі – у вересні головує дружня для нас Ірландія) та іншими членами Радбезу, Головою ГА ООН тощо. До того ж, під візит президента України можна було б, використовуючи наявні механізми, скликати спецдебати в рамках РБ ООН щодо ситуації на окупованих територіях і злочинів Кремля. Корисною була б і особиста участь глави держави у засіданні високого рівня Радбезу на тему клімату і безпеки 23 вересня.

• Візит до Вашингтона 1 вересня був неповноцінним. Нью-Йорк надає шанс доробити недороблене. Перебування в штаб-квартирі ООН легко поєднується із зустріччю з елітою американського бізнесу і потужними інвесторами, а також візитом до Вашингтона і зустрічами у Конгресі США.

Як підсумок: хочеться вірити, що натяк Банкової щодо можливості відмови Зеленського від візиту до Нью-Йорка є ознакою сумнівів, а не остаточного рішення. Варто обов’язково їхати, і планувати насичену програму. Тим більше, що вже підтверджено особисту участь в дебатах на ГА ООН 83 глав держав світу, включно з Джо Байденом. Не хочеться вірити в те, що відмова Зеленського від відвідин Нью-Йорка пов’язана не стільки з ковідними обмеженнями, скільки з відсутністю бажання чи інтересу у згаданих осіб у зустрічі з президентом України.