Послання про розвиток Євросоюзу на 2021-2022 роки: де Україна?

Останні дні європейські політичні та експертні кола живуть обговоренням змісту і сигналів щорічного послання Президента Єврокомісії про перспективи розвитку Європейського Союзу на 2021-2022 рр.

На жаль, і це вже стає сумною традицією, жодного слова про Україну, поглиблення інтеграції нашої держави до ЄС чи підтримку Києва у відсічі російській агресії чи просування Кримської платформи згадано не було. Шкода, що Банкова продовжує втрачати чудові можливості для закріплення України серед пріоритетів міжнародного порядку денного та фіксації «українського євроінтеграційного інтересу» на найвищих європейських майданчиках. Хотілося б вірити, що, як це робилося раніше, нинішні очільники Банкової та МЗС хоча б активно працювали з офісом Урсули фон дер Ляйєн та структур ЄС для відображення у посланні українських інтересів.

Разом з цим, важливо звернути увагу на окремі елементи послання, які б мали бути враховані при підготовці до Київського саміту Україна-ЄС 12 жовтня.

По-перше, євробюрократи чітко усвідомлюють, що світ та власне Євросоюз «вступає в еру гіперконкуренції,… еру регіональних суперництв та загострення уваги великих гравців одне проти одного». Вочевидь, це означає, що ближчим часом євроінституції поринуть у процес переосмислення місця і ролі Євросоюзу в глобальних та регіональних політичних, безпекових, економічних процесах, змісту та майбутнього бачення відносин ЄС із союзниками, партнерами, третіми країнами, аналізі наявних та потенційних ризиків та загроз. Відповідно українська сторона мала б «вловити цю хвилю» і вийти на жовтневий саміт з комплексним аргументованим баченням доданої вартості України для Євросоюзу в майбутній конкурентній геополітичній боротьбі. І тут було б дуже недалекоглядно і помилково вдаватись до погроз та образ у стилі «якщо не надасте нам перспективу членства, то ми підемо на схід». Зараз не час для геополітичних шантажів, а час для серйозних партнерських дискусій щодо спільного майбутнього і спільних перемог у глобальних протистояннях.

По-друге, події в Афганістані, загострення відносин Заходу з Росією та Китаєм надали друге дихання ідеї створення Європейського оборонного союзу. Принципово важливо, щоб Україна не залишилась осторонь цього процесу, а продовжувала наполягати і просувати максимально широке залучення нашого оборонного та військово-технологічного потенціалу. Вже кілька останніх років Україна просуває ідею залучення до реалізації проектів в рамках Постійного структурованого діалогу ЄС (безпека та оборона). До цього варто додати і участь України у реалізації ініціативи Спільного центру ситуаційного спостереження, Європейської політики кібербезпеки та активізацію військових навчань для підвищення взаємосумісності. Президент ЄК права, коли каже, що завдяки своїй географії "Європа знає краще за будь-кого, що якщо вчасно не вдатися до вирішення кризи закордоном, криза прийде до нас”. У цьому контексті Банкова і особисто Зеленський мають докласти зусиль для забезпечення участі української сторони у будь-якому форматі у Європейському безпековому саміті під час головування Франції у Раді Євросоюзу.

По-третє, цікавою з геополітичної та геоекономічної точок зору є ініціатива Єврокомісії щодо формування та імплементації стратегії Глобальних Воріт як альтернативи китайським геоекономічним проектам. З цією ініціативою ЄС вступає у глобальну економічну боротьбу з Китаєм за відновлення вирішального впливу на світові процеси. І вже на жовтневому саміті Україна-ЄС Банкова могла б детально обговорити з лідерами інституцій роль України у реалізації цієї важливої для Європи, а відтак і нашої держави, стратегії. Така чітка позиція звісно зняла б всі непорозуміння щодо справжньої орієнтації представників нинішньої влади.

Логічно, що всі ці ідеї та домовленості могли б бути включені до заключного документу за результатами саміту, робота над яким вже ведеться.

Варто активно і наполегливо просувати вигідні для України положення, а не лише погоджуватися на банальну, вже відому бюрократичну риторику.