Путін кидає новий виклик Україні
Публікація статті українською мовою аж ніяк не свідчить, що в Москві приходить усвідомлення інакшості України
Як і обіцяв, він написав свою статтю про т.зв. єдність українського і російського народів. Викривальний виклад, який слід розглядати в комплексі з нещодавно затвердженою стратегію нацбезпеки РФ. Там прописана теза про ту саму «єдність», а стаття її розфарбовує імперськими кольорами - темними для незалежності України.
Про що стаття?
Це набір старих кліше, які зводяться до добре знайомих пропагандистських тез про «штучність» України і що завдяки СРСР маємо сучасні кордони. Вся маніпулятивна добірка історичних фактів має підвести до єдиного «висновку» – незалежна Україна завжди була іноземним проектом під зовнішнім управлінням (цікаво чиїми стараннями за останні два роки ця теза прижилася в Україні, яка має на меті розсварити Україну із західними партнерами та МВФ?), що переслідує єдину мету – послабити Росію.
Хочеться вірити, що українські ЗМІ не тиражуватимуть путінські кліше, а зроблять справжній fact-checking маніпуляцій. До речі, з власного досвіду побачив відверту брехню російського президента. Хоча Путін говорить, що ЄС відмовився від тристоронніх консультацій щодо економічної частини угоди про асоціації, насправді, Брюссель переконував Київ їх провести. Власне, безрезультатні раунди довели, що єдиною метою росіян було зірвати створення ЗВТ з ЄС.
Для чого написана стаття?
Викликати ностальгію за старими і «ситими» часами СРСР. А заразом і закласти підвали під територіальні претензії до України. Відповідно, в парадигмі (переговорній пропозиції) Кремля мирне і процвітаюче майбутнє України можливе лише у «єдності» з РФ. Тут, очікувано, задіяний не лише «газовий» аргумент і міфи про «промислову велич» пострадянської України. Києву публічно погрожують сумнівними перспективами для держави і вкотре хочуть продати «газову знижку» за повернення в московську орбіту. Через тему «єдності» Путін звертається і до країн колективного Заходу, немов окреслюючи, наразі маніпуляціями з історією, зону свого пріоритетного інтересу. Це новий виток навколо європейських і євроатлантчиних устремлінь України і російських спроб зупинити цей рух. Гарна новина, що у Кремлі бачать загрозу незворотності цього руху і це надихає.
Де криється загроза?
Путін в своїх маніпуляціях вдається до перевіреного способу – «поділяй і владарюй» (який, до речі, згадується в статті). Протиставляється не лише «добра» Росія і поганий «Захід». Правобережна і лівобережна Україна. Католицизм і православ’я. Важливо звернути увагу на тезу про працьовитий український народ і неефективну еліту (йдеться і про нинішнє керівництво), яка несе всю відповідність за біди народу. Якщо це не втручання у внутрішні справи незалежної держави, то що таке втручання? В арсеналі дипломатії є багатий інструментарій для відповіді.
Чи варто ігнорувати?
Публікація статті українською мовою аж ніяк не свідчить, що в Москві приходить усвідомлення інакшості України. Як українізація і НЕП в ранні часи СРСР, такий підхід має заколисати і заспокоїти, відновити довіру до Москви. Натомість діяти українській владі треба діаметрально протилежно - максимально зосередитися на реформах, пришвидшеному русі до ЄС і НАТО, реальній боротьбі з корупцією і викоріненням корупційних впливів друзів-партнерів чинної влади. Наповнення бюджету має відбуватися не через посилення податкового навантаження на український народ, а через ефективну боротьбі зі старими і новими схемами. Зшивання країни має відбуватися не на засадах протиставлення, а об’єднання справжніх патріотичних сил.
До чого готуватися?
Росія активізується на гуманітарному напрямку. Це продовження 7-річної агресії «м’якою силою». Москва розуміє шкідливість батога, тому спробує далі розіграти пряник для українського суспільства. Тому українській владі так нагальне потрібне звернути увагу на триваючу паспортизацію на Донбасі. Треба припинити спроби розвернути закон про державну мову. На нинішньому етапі гуманітарна безпека, включно із захистом власної церкви, набувають критичного значення.
Сподіваюсь, докладний аналіз статті нарешті переконає Банкову у шкідливості тези «какая разниця?».