Сім кроків на шляху в ЄС

Ідеальною і стратегічно правильною моделлю розвитку відносин України з Європейським Союзом є набуття членства в ЄС, який є рушійною силою демократичних загальноєвропейських процесів заради миру, безпеки і процвітання.

Реалізація цієї моделі сприятиме вирішенню практично всіх ключових завдань української держави — від посилення незалежності, зміцнення суверенітету, територіальної цілісності, безпеки та отримання доступу до передових технологій до неухильного дотримання владою верховенства права, прав і свобод людини і підвищення рівня добробуту.

Головна цінність майбутнього членства нашої держави в ЄС і причина високого рівня підтримки суспільством цього курсу незмінно асоціюються з відчуттям упевненості в майбутньому, справедливості, захищеності власної ідентичності, помноженим на гордість від належності до когорти розвинутих країн світу. 

Саме тому українці не дозволили вкрасти мрію про ЄС іще в 2013 році, дали жорстку відсіч російському агресорові і виставляють високу реформаторську планку для влади. І ніхто в Україні більше не дасть шансу розміняти цю мрію на знижку на газ чи на міфічні економічні дивіденди від повернення до будь-якого російського неоімперського, цивілізаційно відсталого проєкту. А закріплення курсу на вступ до ЄС у Конституції створює надійний запобіжник для будь-яких ситуативних чи стимульованих Москвою забаганок здійснити геополітичний розворот України. 

Слід визнати, що саме́ членство в Євросоюзі є питанням перспективи, однак подача відповідної заявки — це завдання цілком здійсненне вже найближчим часом. І саме над цим маємо активно працювати вже в 2020 році. Як переговірник із достатнім досвідом домовленостей з ЄС, абсолютно переконаний, що попри всі перепони й голоси скептиків цілком реальним є вихід на подачу заявки вже 2023 року. 

Досягнення відповідності критеріям членства в ЄС — серйозне випробування на інституційну спроможність держави, хоч у якому вимірі її розбудовувати, навіть у смартфоні. Саме від ефективності української влади і суспільства в реалізації такої стратегії й залежатиме не лише тривалість шляху до членства, а й швидкість реального підвищення стандартів життя українців. 

Труднощів на цьому шляху додаватиме те, що Україна вимушена не лише наздоганяти інші країни ЄС, а й дивитися вперед, ураховуючи довгострокові стратегії і плани розвитку об'єднаної Європи. Кліматична нейтральність до 2050 року чи розбудова «економіки добробуту» — це лише окремі з прикладів.

Підписана 2014 року Угода про асоціацію між Україною і ЄС, включно із поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі, створила міцний фундамент для системного руху України до впровадження політик та стандартів ЄС, і як результат — поступового досягнення критеріїв членства. Перші роки виконання угоди засвідчили, що Україна здатна швидко йти шляхом політичної асоціації та економічної інтеграції. І важливо, що Україна засвідчила намір не зупинятися на досягнутому, а мислити й рухатися динамічно. 

Саме завдяки креативності і наполегливості української команди в останні роки вдалося забезпечити розширення поля для співпраці та інтеграції, вийти на домовленості щодо модернізації Угоди для поглиблення секторальної інтеграції у сферах цифрової економіки, енергетики, юстиції та внутрішніх справ, а також митної справи. Було закладено принцип «живої угоди», а відтак і потенціал для практично безмежної гнучкості правових рамок відносин між Україною і ЄС.

У 2020 рік Україна й ЄС входять із перспективним фундаментом для розвитку відносин і новим керівництвом в обох столицях. Разом із тим саме від підходів та ініціатив української сторони залежатиме порядок денний відносин з ЄС на наступні п'ять років. А пропонувати їх маємо вже у першій половині 2020 року.

Знакові події — засідання Ради асоціації наприкінці січня й черговий Саміт Україна—ЄС улітку. Що варто робити далі?

По-перше, опрацювати проведення у Брюсселі спільного засідання Єврокомісії та уряду України як модальності «Ради асоціації+», що сприятиме встановленню міцних особистих контактів на високому рівні. 

По-друге, домовитися про оновлення Угоди про асоціацію для приведення її у відповідність до сьогодення. Минуло вже понад сім років з моменту її парафування. Якщо подивитися, який шлях за ці роки вже подолали Україна й ЄС, можна сказати, що це — дві різні реальності. Головне, що можна порадити майбутнім переговірним командам, — це бути амбітними, сміливими, дивитися «за горизонт» і вийти на якісно новий рівень угоди, яка б забезпечувала максимальну гнучкість, ув'язку з динамікою розвитку політик у Євросоюзі. Слід скористатися цією можливістю для порушення питання про здійснення так званого скринінгу національного законодавства на предмет його відповідності правовому доробку ЄС. Простою мовою, по суті це може стати Планом дій щодо членства (ПДЧ) в ЄС.

По-третє, у контексті оновлення угоди важливо домовитись і закріпити готовність до проведення спільної з ЄС оцінки імплементації поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з метою вироблення рекомендацій для збалансованого перегляду її параметрів в обопільних інтересах. При цьому Україна має стати частиною виробничого ланцюга європейських товарів у глобальному світі, повноправним учасником кооперації виробничих процесів.

По-четверте, використати новий момент у відносинах для вирішення питання про укладення з ЄС Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції — АСАА, що зменшить нетарифні бар'єри для українського промислового експорту до ЄС і стане «промисловим безвізом».

По-п'яте, використати вихід Великої Британії з ЄС для остаточного вирішення питання про укладення Угоди з ЄС про Спільний авіаційний простір, підписання якої могло б стати одним з ключових результатів літнього саміту.

По-шосте, продовження співпраці з МВФ дає підстави розпочати переговори з ЄС щодо започаткування нової програми макрофінансової допомоги Україні, але вже строком на 3 роки.

По-сьоме, саміт «Східного партнерства» 2020 року може стати переламним моментом в історії ініціативи, завершивши формалізацію та поглиблення відносин з «асоційованою трійкою» — Україною, Молдовою та Грузією. Варто активізувати дипломатичну роботу в державах-членах ЄС для просування цієї ідеї з особливим наголосом на Німеччині, яка головуватиме в ЄС у другій половині року і традиційно є локомотивом «східної політики ЄС». Колись, іще 2008 року, саме робота за французького головування в ЄС відкрила Україні шлях до асоціації та безвізу. 

І найголовніше. Слід докласти всіх зусиль для зміцнення солідарності Євросоюзу з Україною у питанні протидії російській агресії, збереження/посилення санкцій ЄС проти Росії до повного відновлення територіальної цілісності України. 

Мій заклик до влади в 2020 році: «У відносинах з ЄС будьте амбітними й ініціативними. Зробіть неможливе можливим».