Меркель! Байден… Путін?

Липень 2021 року може стати для Володимира Зеленським кульмінаційним у сфері дипломатії, адже він повинен зустрітися з Ангелою Меркель та Джозефом Байденом. Проте не варто відкидати появи у списку візаві ще одного співрозмовника, на зустрічі з яким наполягає український президент.

Робочою вечерею 12 липня Зеленський завершить візит до Німеччини, який розпочав зустріччю з Арміном Лашетом, прем’єром федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія та кандидатом на посаду канцлера від ХДС/ХСС. Правляча у широкій коаліції з СДПН партія останнім часом почала відриватися від «Союз90/Зелені», яка навесні вперто переслідувала християнських демократів. Втім, до парламентських виборів ще два місяці, і однозначною виглядає хіба що потреба для переможця перегонів формувати коаліцію.

У Берліні заявили, що Ангела Меркель та Володимир Зеленський обговорять ситуацію на Донбасі, NordStream2 та відносини України з Росією. Український президент має намір донести до своєї співрозмовниці інформацію про загрози, які несе NordStream2 нашій країні та Європі та запросити на саміт «Кримської платформи». Дещо наївно вважати, ніби Меркель, яка понад 15 років працює бундесканцлерін, не в курсі логіки дій Кремля. Навпаки - NordStream2 реалізує прагнення Німеччини отримувати газ з Росії за передбачуваною ціною. В умовах необхідності відновлення темпів економічного зростання потреба виглядає набагато важливішою за дипломатичні реверанси.

Україну в Німеччині представляє посол Андрій Мельник, який веде активну лінію захисту національних інтересів. З його позицією погоджуються далеко не всі, проте прислухатися до неї змушені. Однак для Володимира Зеленського буде помилкою обрати агресивну тональність у діалозі з все ще найпотужнішою політикинею Європи, адже відповідь може бути потужною та асиметричною. Тому очікувати, що після вечері Німеччина оголосить про відмову від будівництва NordStream2 взагалі не варто, Меркель прагне передати своєму наступнику лідерські позиції, а не створити для ХДС/ХСС додаткові проблеми. Власне, тому влада Німеччини проти постачання зброї Україні – зайвий раз дратувати Росію у Берліні не хочуть.

Українське керівництво припустило можливість отримання компенсації в разі запуску NordStream2, проте варто розуміти, що її розмір навряд чи буде співмірним з доходами від транзиту російського газу. Зауважу, що «Газпром» послідовно зменшує кількість власних контрагентів, які отримують «блакитне золото» транзитом через українську територію, і NordStream2 – хіба що найбільший за обсягом проєкт, але не єдиний в обхід України. Нагадаю, що переговори між Німеччиною та США про надання Україні компенсації тривають, у Берліні та Вашингтоні, за даними Bloomberg, говорять про інвестиції у нові енергетичні потужності в Україні. Проте це не лише значні кошти, але і бюрократичні перепони, адже команда Зеленського прагне отримувати необхідний для себе результат авансом.

З одного боку, можна обурюватися проявами американо-німецької дружби, з іншого – створювати умови для розвитку торговельних відносин з Німеччиною. Вона посідає друге місце серед торговельних партнерів нашої держави за обсягами експорту товарів в Україну, і цілком очевидно, що хотіла б зміцнювати свої позиції на 40-мільйонному ринку. Чи привезе відповідні пропозиції Зеленський?

Відомо, що після зустрічі з українським президентом канцлер Німеччини вирушить на переговори до Вашингтону, де буде остаточно визначено долю NordStream2. Підстав для оптимізму у Ангели Меркель не бракує, адже Джозеф Байден наполягає на відновленні союзів, а роль Німеччини у Європі важко переоцінити. Однак розраховувати у цьому контексті на домовленості з Росією не варто, та послідовно проводить курс на конфронтацію з Заходом і домовлятися готова хіба що про відновлення власного сприйняття як держави з сферою інтересів, що тяжіє до розширення.

Політична поведінка Владіміра Путіна свідчить, що після рандеву Меркель та Зеленського він може погодитися на зустріч з українським колегою. Якого він, звісно, рівним собі не вважає. У Путіна можуть бути інші резони: використовуючи неодноразово озвучене Зеленським прагнення провести з ним переговори, вплинути на підготовку зустрічі Байдена та Зеленського, остаточна дата якої поки не підтверджена. Не виключено, що і Ангела Меркель скаже «слово заповітне» своєму українському візаві, адже для Німеччини та Франції російсько-українська війна залишається проблемою. Не лише для безпеки континенту, але і для можливостей безболісно торгувати з Росією та збільшувати власний ВВП.

Путін, безумовно, зацікавлений у тому, щоб продемонструвати логіку розвитку подій, яка свідчить: у Женеві вони з Байденом домовилися про перехід України до російської сфери впливу. І його випад про зовнішнє управління Україною не повинен вводити в оману. Припускаю, що російський президент використає чимало ресурсів – інформаційних, фінансових, організаційних – щоб довести «повернення України» світовій спільноті. Очевидна вигода для нього – спалах дестабілізації всередині України, адже погоджуватися з відновленням панування Кремля тут готові далеко не всі.

На користь Росії грає і недалекоглядне загравання офіційного Києва з Пекіном. Той спочатку продемонстрував силу у питанні Сіньцзяну, поставивши на кон 500 тисяч доз вакцини від коронавірусу, а потім влаштував у Києві оглядини політиків, які розуміють доцільність зміцнення відносин з Піднебесною під час презентації виданої українською збірки праць Сі Цзіньпіна. Ініціатора видання, лідера фракції «Слуга народу» Давида Арахамію не бентежить той факт, що активні загравання з Китаєм мали негативні наслідки для низки європейських та африканських країн. Тим більш дивними виглядають реверанси перед КНР на фоні прагнення Зеленського зустрітися з президентом США.

Маємо визнати, що і «п’ять пунктів Блінкена» про першочергові реформи в Україні, озвучені під час Вільнюської конференції з питань реформ в Україні, і його впевненість, що Україна втрачає третину ВВП через корупцію суттєво псують настрій Зеленському. Звісно, якщо він розуміє, що у Вашингтоні за закритими дверима претензії будуть більш предметними. Президент України неодноразово заочно ставив запитання 46-му президенту США, ніби демонструючи свої налаштованість на агресивний характер діалогу на рівних. Однак реалії є такими, що Володимиру Зеленському доведеться обирати не комфортних співрозмовників для себе, а ефективний захист інтересів України у складних умовах. Не розраховуючи на овації.

Євген Магда, Інститут світової політики