«Миропорядок-2018»: геополітика для внутрішнього споживача

Відомий пропагандист Володимир Соловйов оприлюднив фільм «Миропорядок-2018» за участю Володимира Путіна, де той розповідає про власне бачення сучасного стану міжнародних відносин.

По-перше, повірити у самодіяльність Соловйова, який вирішив знічев’я викласти фільм, над яким працювали понад рік, у Інтернет, може лише людина, геть не знайома з російськими політичними реаліями. Насправді команда Путіна під час виборчих кампаній активно використовує різноманітні медійні інструменти – від книжки «От первого лица» у 2000 році, яка дозволяла громадянам Росії зрозуміти погляди нового лідера країни, злет якого до владних коридорів був надзвичайно стрімким, до «Миропорядка-2018».

Півторагодинне відео-послання спрямоване на розпалювання «національної гордості великоросів», яка отримала потужний імпульс після анексії Криму у 2014 році. Невипадково дата голосування за четвертий президентський термін Путіна призначена на 18 березня – річницю засідання Федеральних Зборів, під час яких приєднання Криму було урочисто оформлене з фанфарами та гімном Росії. Цікаво, що господар Кремля цього разу змінив свідчення: мовляв, Штати нас обманули, змусивши вдатися до тиску на Януковича для незастосування Збройних Сил проти учасників Євромайдану. І він цілком прогнозовано наголошує: «Не ми вводили санкції, не нам думати про їх скасування».

«Миропорядок-2018» (як на мене, назва фільму є реверансом перед Генрі Кіссінджером, який часом консультує російське керівництво) присвячений низці різноманітних проблем сучасності у кремлівський інтерпретації. Сирійська криза та ситуація у Лівії, проблема біженців, з якою стикається Європейський Союз, тероризм, який кидає виклик людству, санкції та «поганий хлопець» Путін, який звик жити з цим тавром. Показово, що згадка про Дональда Трампа у фільмі з’являється лише у останній третині, а Путін згадує про «Голокост проти російського народу», проводячи невербальні, але промовисті аналогії з нинішнім станом Росії у системі міжнародних відносин. Російський президент говорить про кілька незалежних країн, серед яких – Росія, з думкою яких потрібно рахуватися. Інакше кажучи – говорить про багатополярний світ, у якому РФ відіграє особливу роль.

Маніпулятивні спроби «олюднити» Путіна заслуговують на особливу увагу. Це і його зізнання «мені подобалося займатися вербуванням», з якого підготовлений пропагандистською машиною російський виборець може зробити відповідні висновки про характер його нинішніх відносин з світовими лідерами. Ще один нюанс – відверті зізнання про роль перекладача під час переговорів Анатолія Собчака з канцлером Гельмутом Колем (обидва вже не можуть підтвердити чи спростувати перебіг розмови), яка дозволяє говорити про порушені обіцянки Заходу не здійснювати розширення НАТО після об’єднання Німеччини.

Російський президент звично та неприховано виявляє ностальгію за Радянським Союзом та вважає, що «на Донбасі всі наші», а з Україною у Росії – «особливі відносини». Звісно, що російський президент запевняє, що військовослужбовців з РФ на сході України нема, проте нема нічого дивного, що військової техніки стає там все більше і більше. Останні дії української влади Путіна помітно дратують, адже він розраховував впоратися з приборканням України з меншими затратами різноманітних ресурсів. Ще один нюанс – поява у фільмі «політрука» Захара Прилепіна на тлі напівзруйнованої церкви, який розповідає про становлення культу Степана Бандери в Україні.

Один з прийомів «Миропорядка-2018» – поява різноманітних політиків, заяви яких вписуються у логіку його творців. Не всі вони, звісно, є союзниками російського президента, але говорять «правильні» речі. Політик з Нідерландів Герт Вілдерс наголошує, що Україна не повинна вступати до ЄС, прем’єр Угорщини Віктор Орбан визнає, що Європейський Союз переживає кризу, ціла група німецьких VIP-персон також підспівує Соловйову.

Кульмінація фільму – заява Путіна про готовність завдати зустрічний ядерний удар у відповідь, який може зруйнувати планету. Президент Росії задається питанням «Чи потрібен світ без Росії?», і воно видається промовистою відповіддю на надії західних лідерів, що після переобрання на президентську посаду він стане більш поступливим. Але це мало непокоїть авторів фільму, адже їх інформаційний сигнал спрямований на російського споживача, мобілізує його відвідати виборчі дільниці 18 березня.

Євген Магда, Інститут світової політики