Нотатки вимушеного ковідіолога: моя історія хвороби

Біля інфекційного відділення 4-ї столичної лікарні, куди я потрапив цього літа, стояли Porsche Cayenne та позашляховик Jaguar. Навряд чи це когось з лікарів, навряд чи когось з пацієнтів. За тиждень на їх місці стояли вже інші машини, менш «іміджеві»

Отже, у мене було діагностовано Covid-19, і тиждень я перебував у інфекційному відділенні 4-ї столичної клінічної лікарні. Мої нотатки, сподіваюся, не лише доведуть, що коронавірус існує, але допоможуть перенести хворобу легше, з меншими негативними наслідками, впізнавши симптоми. Космічно далекий від ролі істини в останній інстанції. Ділюся виключно власними враженнями, тому прошу поставитися з розумінням і не забувати про приватність як таку.

Я не знаю напевне, коли саме захворів. Маску у громадському транспорті та громадських приміщеннях, одягнену за всіма правилами, носив, руки мив та дезінфікував. Але захворів, провину в цьому покладаю насамперед на себе, на мене ніхто не кашляв і не чхав. Одного дня зникли запахи – і це стало для мене сигналом, наступного почало ламати все тіло, і я навіть змушений був скасувати участь у телевізійному ефірі (що було з усіх боків правильним). У суботу здав ПЛР-тест в одній з приватних лабораторій, у понеділок – отримав позитивний результат (лабораторія обіцяла його протягом 48 годин, претензій у цьому сенсі немає). Довідково – черги до приватних лабораторій, де роблять ПЛР-тест за 700 гривень – 30-40 людей мінімум.

Зателефонував сімейному лікареві, повідомив «веселу» новину. Отримав поради про самоізоляцію, на яку і пішов. Температура цього дня була близько 37, і я думав, що два тижні відлежуся вдома, але вже вночі півгодини била пропасниця, і температура скакнула за 39. Альтернатив не залишилося, тому я доклав трохи зусиль і рушив до лікарні.

Пікантність ситуації полягає у тому, що пацієнтом лікарні після власного народження я не був. Але нічого не поробиш – довелося отримувати новий досвід. Говорять, що сила коронавірусу у спроможності до мутацій, власне, і нам необхідно змінюватися. Поклали мене доволі швидко, і я з набором речей на всі випадки життя, включаючи лимон, базилік та тархун, опинився у інфекційному боксі.

Забудьте побачене вами у кіношних лікарнях та госпіталях. Фахівці тут хороші, а от з побутовими умовами – не склалося. Один приклад: у боксі, який став місцем мого постійного перебування, у ванній був змішувач, а компоненту душу – шлангу з «телефоном» - передбачено не було. Не було можливості, подібно фрекен Бок, сісти у ванну та поговорити з приємними струменями води. Холодної, перепрошую.

Дозволю собі порадити навчитися зразу відрізняти побутові умови від якості лікування та поводження з хворими. Змінити ЗАРАЗ побутові умови, хоча б з огляду на завантаженість лікарень, технічно неможливо, але завдання на майбутнє для столичної та української влади в цілому виглядає очевидним.

І головне, на мою думку – ставлення медичного персоналу професійне, доброзичливе, людяне, воно не залежить від кольору стін всередині вашого інфекційного боксу. Це приємно вражає.

У перші години перебування в лікарні мені поставили крапельницю з жарознижуючим та знеболюючим, і температура з 39 впала до 36. Хороший симптом. Спочатку думав, що градусник зламався, бо температура вище не піднімалася. Відвели на комп’ютерну томографію, і ця прогулянка територією лікарні виявилася єдиною за час перебування. Погодували – нормально, їсти цілком можна. Протягом перебування у лікарні суттєво не схуднув J Полісегментарна пневмонія виявилася ступеня тяжкості «3», і ця цифра мене потішила. Нормальний тиск, непогана сатурація (насиченість киснем крові), відсутність кашлю та задухи – це все позитивні симптоми. Власне, про це мені і сказав мій лікуючий лікар. Але без негативного тесту на Covid-19 додому не відпускають.

Протягом наступних 5 днів отримував антибіотики з усіх боків, відчув себе бройлером. Приємного мало, назва антибіотика десь записана, виробник Bayer AG.

Інфекційне відділення фактично перетворилося на приймальне відділення ковід-шпиталю. Нові пацієнти надходили постійно, через вікно палати можна було побачити чергу швидких біля приймального відділення, хоча мені у перший вечір перебування у лікарні відмовила природня допитливість (потім відновилася, разом з нюхом, запах спирту почув після уколу ;-)). Отже, варто не лізти не в свої справи і бути готовим жити за розпорядком лікарні та приписами лікуючого лікаря. І - не загадувати: повірте, зайвий час тримати пацієнта у лікарні не стануть – надто несприятливі в цілому епідеміологічні умови в Україні. Раджу виходити з того, що протягом пари тижнів Ви за межі боксу можете вийти виключно за дозволом лікаря і у супроводі санітарки.

Неприємне відкриття: мій звичний мобільний оператор у приміщенні боксу не тягнув взагалі, довелося терміново попросити передати стартовий пакет іншого, за допомогою якого я примудрився дати кілька коментарів на політичні теми. Відео-включення не робив – з етичних міркувань.

Передачі. У мене в Києві повний комплект рідних, тому мене постійно підгодовували, передавали потрібні речі. Людина чи люди, через яких матимете не віртуальний контакт з зовнішнім світом, важливі. Тут доцільно зауважити, що передати щось назад з інфекційного відділення НЕ МОЖНА, все забираєш вже після виписки. Хоча дні були часом спекотними, у боксі було цілком комфортна температура повітря.

Розслаблятися. Дуже корисне вміння у лікарні, особливо з огляду на те, що Вам регулярно робитимуть ін’єкції та ставитимуть крапельниці. Але розслаблятися не означає фаталізм, швидше одужують ті, хто тримає себе в високому моральному тонусі. Так, лікарня – не кабаре і не стендап шоу, але посмішка та хороший настрій зайвими не стануть.

Цікавинки. Випадково увімкнув кварцеву лампу, призначену для дезінфекції боксу. На щастя, це помітила медсестра, зауважила, що могли з сусідом отримати опік очей. Ну і засмагу) Для повного відчуття перебування на курорті зробив лимонад, мабуть, найсмачніший у своєму житті. Власне, я взагалі вперше його робив ;-)

Інтроверт. Перебування в інфекційному боксі передбачає наявність сусіда. Мені з обома пощастило, цілком адекватні люди, плюс-мінус мої ровесники. Уживалися без проблем, про політику не говорили. Зрозумів завдяки їм, що ковід б’є по слабких місцях організму, а також можуть зникнути не лише запахи, але і смаки. Один вже точно вдома, другий, думаю, так само. Здоров’я, ковід-побратими)

Кисень. На 5й день перебування у лікарні почав дихати киснем – чергова лікарка вирішила підстрахуватися. Відповідна система у лікарні є, видають стакан з водою, маску – і вперед. Цікаве відчуття легкого сп’яніння.

Вранці 7-го дня перебування у лікарні взяли аналіз крові, мазок на коронавірус, в обід лікуючий лікар повідомив, що тест негативний і можу йти додому. Вшився за 20 хвилин, навіть лікарняний забрав наступного дня.

Замість підсумків:

• Дякую всім, хто мене підтримав добрим словом та передачею, психологічно це дуже допомагає одужати
• Перебіг пневмонії у мене був нескладним, проте приємного у перебуванні в лікарні мало
• Ще в лікарні почув (не від лікарів), що можливі випадки повторного зараження, тому легковажити рекомендаціями лікарів та МОЗ в цілому не раджу
• Медики в інфекційному відділенні працюють впевнено, без паніки, хіба що почув, що одна з медсестер теж лежить у палаті з ковідом, але всі були у захисних костюмах, щитках тощо
• Прислухайтеся до самопочуття, можливо, професійні медики мене виправлять, але Covid-19 б’є не лише по легенях, але і по всіх «слабких місцях», загострюючи хронічні хвороби
• Після повернення додому краще пропити курс рекомендованих ліків, показатися сімейному лікарю (я тиждень ще був на лікарняному), не надто поспішати до звичного ритму життя – хвороба ця підступна та неприємна.
• Враховуйте, що наше суспільство навіть зараз психологічно не дуже підготовлене до пандемії Covid-19

Всім – здоров’я