Росія втратила статус «великої та жахливої»
Характер глобальної безпеки потребуватиме серйозного переосмислення
Перш за все, хочу зупинитися на причинах, які привертають увагу всього світу до російсько-української війни.
По-перше, це напад найбільшої країни світу на найбільшу державу Європи з використанням усіх родів військ та зброї, за виключенням зброї масового знищення (зауважу, що елементи ядерного шантажу у діях кремля присутні).
По-друге, це війна двох найбільших пострадянських країн, яка засвідчила спроможність України чинити ефективний опір країні, яка ще вчора беззастережно домінувала серед республік колишнього СРСР.
По-третє, 24 лютого 2022 року розпочалася агресія ядерної держави проти країни, яка у 90-х роках ХХ століття добровільно відмовилася від ядерного арсеналу. Цей факт суттєво підважує процес нерозповсюдження ядерної зброї.
Протягом останнього часу ми спостерігаємо не лише успіхи ЗСУ та інших захисників України, але і процес деміфологізації ролі росії на світовій арені
Вона поступово перестає бути «великою та жахливою», її велетенські розміри швидше розбурхують споживацький апетит Китаю, ніж продовжують лякати світову спільноту. Натомість українські захисники своїми діями підтвердили суверенітет нашої держави та рішучість боротися за відновлення її територіальної цілісності.
Можна констатувати, що жертвами російської агресії стала не лише Україна, але і світовий порядок як такий. Характер глобальної безпеки потребуватиме серйозного переосмислення, а дії низки міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ, МКЧХ – критичного переосмислення. Дієвим повинен стати і Міжнародний кримінальний суд, адже в Україні російські військові здійснили та здійснюють безпрецедентні для ХХІ століття воєнні злочини.
Україна повинна вже сьогодні працювати над конверсією успіхів наших захисників у зростання власного впливу на міжнародній арені
Мова йде не лише про прискорення європейської інтеграції, але і про євроатлантичну інтеграцію нашої держави. Членство в НАТО спроможне замінити ефемерні «гарантії безпеки», які неприпустимо очікувати від країни-агресора. Не менш важливим виглядає сьогодні формування центральноєвропейського наративу, який міг би протистояти агресивній ідеології «русского мира» не лише в Україні.
У серпні минулого року з колегами з Естонії та Польщі ми (ГО «Інститут світової політики» та ГО «Центр політичних наративів демократії») випустили колективну монографію «Виживати поряд з імперією». Відчуваю, що на часі підготовка нового дослідження, з попередньою назвою «Імперія померла. Хай живе демократія».