США та їх союзники прагнуть стратегічної поразки Путіна

Російсько-українська війна змусила багатьох з нас дізнатися про окупацію. Окупацію українських земель та населених пунктів. Окупацію, яка супроводжується страшними воєнними злочинами рашистів. І не лише ними, тому і відповідь має бути комплексною.

На щастя, Київська, Чернігівська, Сумська області вже звільнені українськими захисниками від окупантів, тривають бої у Харківській області, де успіхи Сил оборони України є помітними. Рашистський наступ триває у Донецькій та Луганській областях, де загарбники методично перетворюють на руїни численні міста та селища.

Є сподівання, що поставки Заходом танків та далекобійної артилерії дозволять відкинути загарбників. Прикро, що країни ЄС та НАТО надто довіряли експертним оцінкам і не вірили у спроможність України до опору.

Натомість РФ методично готувалася до війни

Людина, яка пережила окупацію на Київщині, розповідала, що була здивована, коли до неї окупанти зверталися на ім'я-по батькові, навіть не бачивши її документів.

Насправді секрет простий: окупанти, здійснюючи обшуки у будинках, питають господарів, як звуть їх сусідів. Механізми інформаційного тиску, тим більше в окупації, працюють на основі нагнітання страху і демонстрації власної могутності.

Однак цього рашистам мало. Західні медіа продовжують публікувати дані розслідувань їхніх воєнних злочинів на Київщині, а омбудсмен Людмила Денісова регулярно повідомляє про факти згвалтувань рашистами дітей та осіб літнього віку на окупованих українських територіях.

Злочини на сексуальному грунті є складником російської окупаційної політики

Днями окуповані території Херсонської та Запорізької областей відвідав російський віцепрем'єр Марат Хуснулін. Він з інтонаціями, запозиченими у нацистського колеги Альфреда Розенберга, просторікував про майбутнє захоплених територій, про збільшення споживання у Росії помідорів та томатної пасти. РФ показово та відверто чхає не лише на міжнародне право, але й на здоровий глузд, фактично створюючи доказову базу для майбутнього міжнародного трибуналу.

Тим часом у російському парламенті зареєстровано законопроєкт, який дозволяє президенту призначати голів тимчасових адміністрацій… за межами Росії. Цікаво, чи не буде після ухвалення цього закону створено адміністрацію для управління Вашингтоном чи Парижем?

Якими мають бути висновки для України та її громадян?

Вони прості: переговори з рашистами не мають сенсу, власне, сам російський МЗС відмовився від їх проведення

Україна вже дала відповідь світові, чи спроможна вона зберегти власний суверенітет, і сьогодні питання насамперед у темпах відновлення територіальної цілісності нашої держави.

Оскільки США та їх союзники в Європі прагнуть насамперед стратегічної поразки Путіна, а не розпаду Росії, Україні треба зосередитися не лише на діях наших захисників, але і на проведенні реформ – реальній боротьбі з корупцією та створенні прозорого судочинства.

Інакше успіхи наших захисників може бути нівельовано.