Україна – Білорусь: меліорація партнерства
Українсько-білоруські відносини нагадують прогулянку по болотах, де потрібно не лише визначати кожен крок, але і вправно проводити меліоративні роботи. Втім, гра для обох держав варта свічок.
29 березня у Мінську Belarus Security Blog провів 4-у конференцію «Білорусь і регіон» пам’яті міністра оборони БНР Кіпріана Кондратовича. Низка експертів з Білорусі, представники Молдови, Польщі, Росії та України обговорювали ситуацію всередині «волошкової» республіки та визначалися з її перспективами.
Протягом останнього місяця президенти України та Білорусі провели дві телефонні розмови, обговорюючи питання двостороннього партнерства. Триває підготовка до Форуму регіонів, який восени цього року має пройти у Гомелі. До того часу швидше за все відбудеться обмін затриманого влітку минулого року на Чернігівщині за шпигунську діяльність громадянина РБ Юрія Політики на українського журналіста Павла Шаройка, якому білоруські спецслужби інкримінують шпигунську діяльність. Проблемним, на жаль, залишиться справа Павла Гриба – українського юнака, викраденого ФСБ у Гомелі та доправленного до російського Краснодара зі звинуваченнями у підготовці теракту.
Олександр Лукашенко та міністр закордонних справ Володимир Макєй протягом останнього часу доклали чимало зусиль для демонстрації зацікавленості у збереженні свого майданчика для переговорів про врегулювання конфлікту на Донбасі, який тривають у столиці Білорусі вже понад три роки. Кожна зустріч Курта Волкера з Владиславом Сурковим нівелює значення Мінська як переговорного майданчика, а показова миротворчість Володимира Макєя у Києві викликає хіба що роздратування. З іншого боку, Україна без надмірної екзальтації сприймає перебування Білорусі у кільватері російської позиції в ООН.
Будемо реалістами: хоча Білорусь виграла від припинення авіасполучення між Україно та Росією та стала перевалочною базою для підсанкційних продовольчих товарів, її економічна залежність від Кремля за останніх чотири роки лише виросла. Олександр Лукашенко, який звик маневрувати між Росією та Заходом, тепер повинен враховувати український фактор, і протистояння України та РФ йому навряд чи припадає до душі. Воно, серед іншого, примушує його робити постійні маневри між Києвом та Москвою. Проте станом на сьогодні Лукашенко швидше є гібридним союзником України, ніж її ворогом, що в контексті агресії Росії, ускладнення відносин з Польщею та часом хамської поведінки Угорщини не виглядає зайвим.
У Білорусі немає імперських амбіцій та рудиментів масової свідомості, тамтешній авторитарний режим не діє агресивно щодо власних сусідів. У відносинах з Україною білоруси намагаються насамперед заробити, а часом (як це було влітку 2014 року з постачанням паливно-мастильних матеріалів) спроможні прийти на допомогу. Між нашими країнами продовжується ефективна співпраця у військово-технічній сфері. Це добре розуміють у Кремлі, тому будуть пропонувати нові і нові інформаційні приводи, які будуть підтримувати образ Лукашенка як «останнього диктатора Європи», хоча той нині не заслуговує на подібну оцінку. Приклад з навчаннями «Запад-2017» виглядає доволі показовим.
Україні та Білорусі потрібна стратегія меліорації двосторонніх відносин, яка дозволяє у потрібних ділянках висушувати проблеми, а деінде – навпаки, підливати живильної вологи спільного інтересу та фінансових ресурсів. У Києві присутнє не лише розуміння неприпустимості діалогу з Мінськом у менторському тоні (залишимо це для Москви), але і зацікавленість у передбачуваній та дружній Білорусі.