«Вагнергейт»: Банкова просить ігнорувати розслідування
У нас відсутня культура політичних відставок
У останній декаді листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи, згадуючи про події Помаранчевої Революції та Революції Гідності. Проте цього року урочисті події отримали додатковий, не буденний, але тривожний контекст.
Минулого тижня було оприлюднено розслідування агентства Bellingcat, фахівці якого вивчали причини зриву операції українських спецслужб проти «вагнерівців» у 2020 році. Висновок невтішний: Україна втратила можливість захопити зо три десятки воєнних злочинців через рішення, ухвалене в офісі президента.
Колишній керівник ГУР Василь Бурба підтвердив, що отримав наказ про перенесення операції від керівника ОПУ Андрія Єрмака, який у такий спосіб передав позицію Володимира Зеленського. У Bellingcat припускають, що причиною нерішучості Банкової було прагнення зберегти перемир'я на Донбасі, про яке було досягнуто домовленості між Києвом та Москвою.
Про розслідування Bellingcat було відомо понад рік, проте офіційні представники влади не знайшли можливості поговорити з розслідувачами. Власне, і після оприлюднення результатів розслідування позиція Банкової вкладається у формулу «Прохання ігнорувати». Деякі інформаційні агентства навіть не згадали у власних стрічках про заяву генерала Бурби, влада випустила у інформаційне поле Олексія Арестовича, який продовжує грати роль Джеймса Бонда для бідних, жваво та цинічно оперуючи словосполученням «державна таємниця».
Чи варто дивуватися, що під час церемонії вшанування пам'яті героїв Небесної Сотні Володимир Зеленський почув вигуки «Зрадник!» на власну адресу. Учасники українських революцій, які зібралися 21 листопада у центрі Києві, поставили вимогу до президента: до 1 грудня відсторонити Андрія Єрмака від посади. У противному випадку масові протести можуть повернутися на вулиці Києва.
Нагадаю, що в Україні відсутня культура політичних відставок, чимало урядовців різних рівнів до останнього чіплялися за свої крісла. Відданість політичному патрону досі цінується у коридорах влади вище інших якостей (сумно спостерігати, як вчорашні «нові обличчя» швидко перебрали якості вчорашніх «регіоналів»).
І доки подібні настрої та політичні практики пануватимуть у системі влади, говорити про здобутки Революції Гідності у доконаному вигляді не варто, вона має продовжуватися. Продовжуватися еволюцією відповідальності та вмінням визнавати власні помилки навіть на найвищому рівні, усвідомленням ризиків, перед якими зараз стоїть Україна та ціни помилок для всієї держави. І лише тоді на вищому державному рівні можна буде говорити про гідність, не залишаючи у громадян післясмаку зради.