Чому переговори з Росією не гарантують швидкого закінчення війни

Про переговори, wishful thinking і реальність.

«Переговори ось-ось почнуться! І це зрада!», – пишуть одні.

«Переговори треба починати, бо інакше зовсім кабзда / бо треба вибори, щоб забрати владу / бо я хочу звалити з «цієї країни», пишуть різні інші.

«Переговори вже йдуть і ось-ось відбудеться зрада (перемога)», кажуть свідки «зради» або неконтрольовані оптимісти.

Всі ці моделі очікувань – вони про wishful thinking. Майже всі автори цих тез виходять не з наявних доказів чи раціональних очікувань, а з зручних. Для свого психологічного стану.

Щоб перемовини відбулися і були успішними мають існувати:

1. Поле для компромісу. Тобто сторони мають погодитись або на фіксацію статусу, або бути готовим до поступок.
2. Мотивація сторін їх вести. Сторони гіпотетичних перемовин – це не тільки Україна і Росія. Це ще, як мінімум, США і Китай.
3. Легітимний нейтральний майданчик.

Ключове – мотивація їх вести, звісно.

У чому може бути інтерес України?

• Час на перегрупування: зміцнити оборону, перепідготувати армію, отримати і виробити зброю.
• Відновлення і стабілізація: відновлення інфраструктури і економіки, залучення інвестицій, вступ до ЄС та зниження внутрішньої напруги.
• Можливість дочекатися колапсу режиму. СРСР розвалися вже після завершення Афганської війни, а Путін дуже старається, щоб довести Росію до колапсу.

У чому може бути інтерес Росії?

• Утримання окупованих територій. Утримання окупованого можна легко оголосити перемогою.
• Зниження внутрішньої напруги. Ми не знаємо достовірно наскільки Росію трясе зсередини і наскільки Путін вірить у власну невразливість. Але маркерів напруги і кризи вже зараз вистачає.
• Зменшення військової підтримки Україні. Щоб зробити Україну менш здатною до активного спротиву.
• Дочекатися, поки Україна регресує і зʼявиться можливість отримати все політичним шляхом.

Примусити Україну до перемовин доволі просто. Достатньо обрізати гроші і зброю. І ми тупо не вивеземо. Найбільші економіки світу не вивезли Першу чи Другу світову війну без кредитів і постачань.

Примусити до перемовин Росію складніше. Бо РФ має відчувати реальний тиск від США без протидії Китаю, а Путін або бачити можливість зафіксувати перемогу, або загрозу своєму режиму. А який інтерес у «великих»?

Зі США все зрозуміло. Можна буде політично і військово зосередитися на протистоянні Китаю. І знизити ризик ескалації в Європі. Плюс відкриється вікно омріяних можливостей для спільної з Індією спроби відтягнути Росію від Китаю.

Плюс завершення війни зараз – це політична перемога для нового президента. Бо провали і невдачі всі спишуть на Байдена, незалежно від того, на яких умовах війна закінчиться.

У Китаю ж є одна базова причина не бажати ніяких переговорів: це перший пункт американських причин.

Але є резони і прагнути світової і регіональної деескалації:

1. Стабільність на світових ринках. Китай зацікавлений у стабільності світових ринків і торгівлі. Бо економічна криза в Китаї створює загрозу для режиму. І поки вони з нею не впоралися.
2. Позиція посередника між Росією та Заходом (Європою в першу чергу) може допомогти Китаю позиціонувати себе як агента стабільності, і посилити розкол між ЄС і США.

Теоретично можливо все що завгодно. І що перемовини вже йдуть. І що поведінка Байдена – це примус України мʼякішими за Трампа методами. І що Путін розуміє, що в нього зростають внутрішні ризики, тому веде наступ зерграшем, щоб от встигнути хапнути побільше. І що Китай готовий зіграти роль «доброго папаші».

Але навіть у перелічених мною дуже базових пунктах багато суперечностей в інтересах сторін, на раціональність яких не доводиться сподіватися. Тому я б не радив сподіватися що «війна ось-ось закінчиться».

Наша стратегія – виснажувати Росію і мінімізувати власні помилки – не змінилася. А момент, коли ми чи росіяни будемо вимушені просити про перемовини дійсно настане. І наразі ніхто не скаже коли.

Вибачте, що не додаю «передбачуваності». Але бажаний самообман нікому ще не допоміг.