Перемоги та поразки України. На кому лежить найбільша відповідальність

Воістину кажуть «У перемоги завжди багато батьків, а поразка – завжди сирота».

З цікавістю спостерігаю як окремі лідери суспільної думки перемогу під Харковом ділять між генералами, які їм більше подобаються або яких треба більше любити за командою.

Скажу страшне.

Планування великих операцій це така річ, якою займаються десятки офіцерів, логістів, аналітиків. Ще є заявлена велика роль американських військових та їх розвідданних. Ще є політичний аспект. Це я вже не кажу про виконавців. Від офіцерів до рядових бійців.

І в такій справі як війна жоден притомний генерал не вийде і не скаже «це я придумав». Бо придумати в умовах сучасної війни маневр класу «маневру під Аустерліцем» – неможливо. І навіть Наполеон не сам все вигадував і планував. Були ще Бертє, Лан, Даву тощо. Які пропонували, планували, рахували, визначали.

Наполеон задавав політичну та воєнну раму.

І був геніальним командувачем в одноденній битві. Дуже рідкий дар таке поєднувати.

Навряд зараз в нас хтось Наполеон. Як мінімум тому, що ми дуже залежні від експертизи, даних та допомоги союзників.

Крім того, техніка, логіка рішень, планування та логістика сучасної війни в рази складніше ніж 200 років тому.

Так, ми дуже багато чого потім прочитаємо в мемуарах.

Але зараз ситуація наступна:

1. Зеленсткий – політичний лідер країни, який вимушений приймати ключові рішення і стосовно дипломатії, і стосовно війни, і саме він для зовнішнього світу є символом нашої боротьби. Навіть якщо вам це не подобається – це так.
2. Залужний – головнокомандувач, який довів що він видатний майстер і саме він координує все, що пов’язано з війною. Їм захоплюються, і є за що.

Саме ці дві людини на зараз нестимуть відповідальність за будь-яку дію України. Особливо їм дістанеться якщо будуть невдачі. За них саме їм буде «прилітати».

А в разі перемог достатньо бажаючих з політичних чи кар’єрних причин відсторонити їх подалі від перемог. Це зрозуміло і логічно. Не добре, а саме зрозуміло та логічно.

Цілий ряд генералів командують своїми напрямками, частинами ефективно та компетентно. І Сирський, і Наєв, і Мікац, і ще дуже багато. І їх внесок теж величезний. Серед них напевно є ті, хто має амбіцію стати на місце Залужного. І це нормально, бо мати амбіції – нормально. Як нормально політичним опонентам Зеленського хотіти стати президентом))

Але в разі будь-якої невдачі зараз «винними» будуть верховний головнокомандувач та просто головнокомандувач. Політичні опоненти Зеленського будуть роздмухувати його «провини», кар’єрні конкуренти Залужного – звісно, його. Бо така вже вага їх посад. Чи буде це справедливо? А кого це хвилює?

Я дуже сподіваюся, що далі перемог буде набагато більше ніж невдач. І нам не доведеться бачити огидного пошуку винних.

Я знаю, що багато хто мріє бачити на місці Зеленського іншого президента. Але цього не буде до кінця війни.

Я знаю, що є ті, хто хоче на місце Залужного або щоб Залужного замінили. Але навряд хтось розуміє наскільки це невдячна і відповідальна робота. Та й хто буде головнокомандувачем вирішувати президенту. І йому ж нести відповідальність за своє рішення. І політичну, і історичну.

А щодо «заслуг». Давайте ділити перемогу будемо після того як її здобудемо.

Ми ще нічого не виграли.