Контратаки росіян. Чому вони ще не побігли і не розвалилися?

Днями багато хто звернув увагу (завдяки Костянтину Машовцю) що – виявляється – росіяни:

1. Чому вони не тільки обороняються?
2. Як з нашим наступом?
3. Нас зливають?

Чому росіяни активні на напрямку Попасна – Сватово і на Лиманському напрямку? Бо треба відволікати сили і засоби ЗСУ з напрямів основних ударів на інші напрямки. А якщо десь вони виявлять слабкі місця – розвинути потенційні тактичні успіхи в оперативні. Для тих, хто до рейдів РДК в Росію не знав – вони і з власної території час від часу діють ДРГ і напружують нас там. 

Чому вони ще не побігли і не розвалилися? Рано ще. Від бунту Пригожина та інших негативних тенденцій, що накопичуються пройде певний час до того, як в Росії стане веселіше. В тому числі тому що жодної системної проблеми ЗС РФ не вирішили. І в рамках систему Путіна не здатні вирішити. 

Звідки у них сили? Чи свідчить це про невичерпність їх ресурсів? Ем, як би сказати. По-перше, ми тільки досягли з ними чогось наближеного по паритету у справній бронетехніці, у кількісних вимірах у них все ще більше артилерії, ракет, засобів ППО, авіації (в рази) та інших видів озброєння. Тому кількісно вони можуть ще діяти і технікою, і людьми. Але на доволі обмежених рубежах. 

Чим дії росіян на цьому напрямку відрізняються від дій ЗСУ на Півдні? Обсяги дій і результатів менші, ніж у ЗСУ. Всі їх просування – суто тактичні на доволі вузькій ділянці фронту. Плюс ці тактичні дії не супроводжуються такою системною роботою як у ЗСУ по знищенню артилерії, логістики та командних пунктів в тилу. Тому що можливості РФ здійснювати таку роботу вже сильно обмежені. 

А те, що фронт не статичний, і те що десь росіяни під час активності ЗСУ будуть намагатися просунутись і створити напругу – нормально. Так і минулої осені було. І під час Харківської операції, і під час операції зі звільнення Правобережжя росіяни продовжували операцію під Бахмутом. Це війна, тут так буває. 

Крім того, вони будуть і на Півдні контратакувати, і під Бахмутом. Так було на Херсонщині, де спочатку наша спроба створити плацдарм (на Південному Бузі рік тому)  закінчилась не дуже. І ЗСУ перейшла до більш обереженої і системної тактики. 

Дії ЗСУ на південному і бахмутському напрямку є системною роботою на широкому фронті. Де крім тактичного просування (на 3-7 км на ключових ділянках) є ще й системна робота по розм'якшенню другого та третього ешелонів оборони. Тобто знищення засобів дальнього ураження, а також нищення логістики та управління супротивника. 

Чого нам не вистачає, щоб все відбувалося швидше? Авіації і ще більше гармат і снарядів. Тому ніхто нікуди не поспішає і це правильно. Це збереже людей. І дозволить достатньо виснажити російську оборону, щоб до кінця жовтня (поки погода дозволяє) значно покращити своє стратегічне положення. 

Чи зливають нас союзники? Ні, не зливають. Обсяги військової допомоги збільшуються. 

У нас часу до осені? Ні, бо вибори в США через рік, а не зараз. І нас ніхто не посадить за стіл перемовин у слабкій позиції. Байден і Ко можуть довго не приймати реальність щодо післявоєнної долі Росії, але і в нього, і в багатьох європейських колег політична ставка – це перемога України, поразка Росії, послаблення загальної загрози виникнення подібних конфліктів чи їх повторення у майбутньому. 

А перемовини з Путіним чи з тим, що буде на його місці цілком можливі. З позиції сили і України як переможця. 

Бонус-питання. Що ж з НАТО? Зрада чи перемога? До кінця війни ми не вступимо в НАТО. Не існує такого варіанту. 

Чи буде наш шлях в НАТО простим після перемоги? Ні, не буде. Бо зникнення путінської Росії як суб єкту не усуне тих протиріч, які існують в альянсі об'єктивно. Тому від розбудови власної системи безпеки ми нікуди не подінемося. Зрештою, від “знищення за 10 днів” нас врятували ЗСУ, а не НАТО. 

Коротка версія: Чи варто панікувати? Ні. Чи варто заспокоїтись? Так. Чи буде важко? Так. Чи ми переможемо? Так. 

Дякую за увагу!