Підсумки контрнаступу. Чому не сталося дива?

Давайте проговоримо одну важливу річ про поточний порядок денний. І про війну, і не про війну.

Усе це спекулятивне обговорення літньо-осінньої кампанії Сил оборони, поточних справ на фронті і в тилу, усі політично-емоційні і просто емоційні розбірки в Україні, більша частина західної аналітики зараз – це спроба знайти раціональне пояснення чому не сталося дива. Ну, тобто чому при вигляді «леопардів» російська армія не втекла за Уральский хребет.

Аналізувати чому дива не сталося і при цьому не дуже дивитися у дзеркало. Реальність полягає в тому, що прорахунки зробили геть усі. Від наших шановних «майстрів керованої ескалації» Байдена і Саллівана, єврочиновників та інших партнерів, які помилилися і в очікуваннях, і в обсягах необхідних ресурсів. І до наших політиків і військових, на різних рівнях.

Помилки ці, переважно, цілком природні. Переважно вони продиктовані викликаною війною невизначеністю, браком даних і когнітивними викривленнями. Наприклад, разючою неефективністю росіян 2022 року і її екстраполяцією в тому числі на їх оборонні спроможності.

Тобто всі помилки можна пояснити логічно, визнати, відрефлексувати і йти з цим далі. Врахувати і провести наступний рік по іншому.

Так, скоріше за все, зрештою і буде. Але тому й існує прислів'я «У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота». Бо публіка (колективна) і в Україні, і в Європі, і в США вимагає пояснень. Бо політичні конкуренти і просто критики вимагають ясності. Бо політична боротьба вирує вічно.

Тому, звісно, срач був неминучим. Виступи різного ступеню адекватності від фанклубів політиків і військових (і тут, і за кордоном) – теж. Питання лише в тому, щоб на фоні цього інформаційного фуфла і пошуку того, кого визнати відповідальним, було проведено, в тому числі, реальну роботу над помилками.

По наміру більше ретельно підійти до фортифікації, по розмовах на Заході, що вони не додали Україні зброї, по тому що проблеми обговорюються – є надія на позитивні зрушення. І на те, що висновки будуть зроблені.

Знову таки, не треба думати, що виправлять 100% ідіотії чи об'єктивних проблем. Так ніколи не буває ніде і ні в чому. І чим вищий рівень напруги і динаміки – тим більше помилок буде неминуче робитися.

А головний висновок з цього всього наступний: нам треба більше сучасної зброї, а для цього західні політики і військові мають припинити вірити в диво. В те диво, де Україна перемагає при поточному технологічному рівні підтримки.

Сили оборони України не можуть власним героїзмом здобути хоча б паритет у повітрі та знищити російську логістику на дальніх підступах до лінії фронту. А без першого і другого виграти цю війну буде вкрай дорого і довго.

Тому так, ми можемо довго з'ясувати, наскільки поганий Зеленський і де помилився Залужний. Але правда полягає в тому, що те, як буде далі розвиватися війна набагато сильніше залежить від політичної волі наших партнерів. Корейський це буде сценарій, повністю переможний чи щось ще.

Україні треба більше зброї. А те, що про це все більше говорять наші партнери – у мене є обережний оптимізм з цього питання. Сподіваюсь, що навколо цього питання нам вистачить розуму об'єднати свої зусилля, до якого б фанклубу кожен не належав.