По ситуації з Лисичанськом, Сєверодонецьком і загалом
Наше головне завдання – виснажувати росіян
Ми зараз б’ємося за ініціативу. Ми всю війну б’ємося за ініціативу з другою армією світу. (Та, час залишити жарти, російська армія ракова, але друга в світі за вогневими можливостями). За ініціативу, а не тимчасовий контроль над територією.
Харків, Київ, Миколаїв, Суми, Чернігів та Одеса не окуповані саме тому, що ми вміємо в гнучкість. Тому ми не поклали всю армію на кордоні, а втягнули Росію у не дуже сприятливий для них сценарій.
Наше головне завдання – виснажувати росіян, що в умовах все ще сильної переваги в артилерії, ракетах та тотальній перевазі в повітрі теж достатньо непросте завдання. Яке треба виконувати вкрай обережно.
І тому ми захищаємо кожний пункт рівно стільки, скільки можемо захищати доки виконується умова «нанесення супротивнику максимуму втрат при мінімізації наших втрат».
І так само наступаємо там, де це найбільш доцільно з точки зору співвідношення втрати/очікувані результати. Саме очікувані, бо на війні гарантованих результатів не буває, спитайте у росіян.
Окремий привіт військовим теоретикам і хайпожерам всіх таборів, звісно. Які традиційно не допомагають. І дуже круто що військове та військово-політичне керівництво приймає рішення виходячи з доцільності ведення бойових дій, а не на основі дописів ідіотів.
Зараз ми все ще накопичуємо і навчаємо резерви. Ми накопичуємо важку техніку. Ми маємо продовжувати вимагати більше зброї і більше складної зброї. В першу чергу – для нівелювання російської переваги в ракетах та авіації, та й артилерія зайвою не буде. І для всього цього потрібен час.
Так, нам іноді доводиться відступати, але нічого страшного в тому нема. Страшного з точки зору ходу війни, звісно. За графіком росіян вони вже мали бути десь під Тернополем, наразі вони з великими складностями, втратою ресурсу та часу пройшли десь 20% свого завдання по Донбасу. Ціною, яка переважає планову в рази.
За цей час ми в відносинах з партнерами перейшли від легкої зброї до рсзв. І від країни практично мирного часу до усвідомлення, що війна буде затяжною.
І так, казати що «все добре» ніхто не збирається. Бо коли війна і ти воюєш проти здичавілих варварів добре бути не може. Все дуже складно і буде дуже складно надалі.
Але в нас виходить, виходить змушувати супротивника діяти передбачувано. Що зводить до мінімального ефекту його значну перевагу в силах та засобах.
Ми маємо вже кілька визначних перемог і головна з них – всі оптимістичні сценарії супротивника зазнають очевидного краху. А це означає, що час працює на нас. Треба далі працювати.