Що Байден зробив краще за своїх попередників?

Ще одна крута стаття, яка дозволяє подивитися і на нашу війну, і на американську політику загалом очима, власне, американського істеблішменту. Цього разу від Джанана Ганеша. Ось вам ключові тези.

Так от, на думку автора, Джо Байден успішно керує спадом американської могутності, роблячи це краще, ніж його попередники. Сполучені Штати, які колись мали ядерну монополію та контролювали 40% світової економіки, вже не повернуть ці позиції. Таким чином, завданням кожного президента США сьогодні є не лише збереження наявних потужностей, але й управління спадом відносної частки американського впливу. Ганеш порівнює Байдена з його попередниками.

Джордж Буш дуже нерозважливо використовував силу, що призвело до невдач в Іраку та Афганістані. Ці війни виявилися руйнівними для американського престижу та ресурсів.

Барак Обама, навпаки, був надто обережним і зосередженим на внутрішніх проблемах, що призвело до нерішучості США перед російською агресією у Криму та Сирії. Він не виконав власну червону лінію щодо використання хімічної зброї у Сирії, що породило у ворогів Заходу почуття безкарності.

Дональд Трамп також тримався схожої політики. Його критика союзників, акцент на торгових дефіцитах та небажання втручатися в іноземні конфлікти відображають його бачення: американська міць поступово знижується, її потрібно зберігати для майбутнього, а не витрачати на такі «другорядні» конфлікти, як війна в Україні.

На цьому фоні Байден являється президентом, який досяг найкращого балансу. (Підкреслю: не зробив ідеально, а зробив краще ніж будь-хто з трьох попередників, – ред). Він не допускав надмірного втягнення у конфлікти, але й не дозволив наративу про спад американської могутності зробити країну боязкою.

Одним із ключових прикладів цього є його рішучі дії в Європі. Байден зумів передбачити і попередити світ про неминучий напад Росії на Україну в кінці 2021 року і забезпечив Україну достатньою кількістю зброї, щоб вона могла протистояти вторгненню протягом більше двох років. Хоча критики можуть стверджувати, що він міг зробити більше, його дії призвели до того, що НАТО не лише віднайшло нову місію, але й отримало нових членів, що зміцнило альянс на десятиліття вперед.

Окрім Європи, Байден також досяг значних успіхів в Азії. Укладання пакту Австралія – США – Британія, який може незабаром включати Японію, створило потужний альянс проти Китаю. Ту ж мету переслідує відновлений формат Чотирьохстороннього діалогу з питань безпеки між США, Індією, Японією та Австралією поглибилася. Філіппіни та В'єтнам також зблизилися з Вашингтоном, а позиція Байдена щодо Тайваню залишилася однозначною. (Він не вважає, що партнер США у регіоні має платити за свій захист як дехто, – ред.).

Байден, як думає автор, розуміє основну істину про імперський занепад: це тривалий процес, що може тривати десятиліттями, а то й століттями. Ганеш проводить історичні паралелі з Британією, яка почала втрачати свою промислову перевагу ще у XIX столітті, але продовжувала розширювати свою імперію до 1920-х. Навіть після 1945, коли Британія вже була виснажена і у боргах, вона все ще була однією з постійних членів Ради Безпеки ООН.

Росія теж розглядається як імперія на спаді, яка продовжує зберігати свою глобальну роль, хоча лише і у ролі дестабілізуючої сили. Хоча Росія втратила значну частину економічної і демографічної спроможності після краху СРСР. Путінська Росія, незважаючи на економічні труднощі та санкції, продовжує здійснювати вплив на світову політику, зокрема через участь у конфліктах, таких як в Україні та Сирії.

Але навіть коли країна перебуває на шляху спаду своєї відносної могутності, як це зараз відбувається з США, вона може досягти значних результатів. Байден, як президент, який став на чолі країни у віці 78 років, здається, краще за молодших лідерів розуміє цю істину. Його керівництво показує, що, незважаючи на виклики, США все ще мають потенціал для великих досягнень на світовій арені.