Росіянин отримав Нобелівську премію. Як це треба трактувати?
Умовний інтелектуальний Захід уперше від часів СРСР ясно й зрозуміло висловився, де й поруч із ким він бачить нашого сусіда
Я вряди-годи читаю «Новую газєту», останнім часом дедалі рідше, але вважаю, що там є дуже гідні матеріали й журналісти. Інколи я подумки плескаю, інколи захоплююся, інколи просто визнаю клас. Проте в цілому для мене це все одно «зарів’я», нема чого казати.
Мені здається, наша жвава критика рішення Нобелівського комітету або, навпаки, його гаряча підтримка й солідарність із новоспеченим лавреатом спирається на застаріле відчуття близькості російських подій і процесів.
Це правда, що Дмітрій Муратов, як і Алєксєй Вєнєдіктов, схоже, має «охоронну грамоту» від влади й дозволяє собі те, от буквально за те саме, за що інші умовно чи безумовно опозиційні журналісти оголошуються іноземними агентами, піддаються утискам і кримінальному переслідуванню, вичавлюються за кордон тощо. Ще в ранні нульові я чув від людей дуже поінформованих, що для ВВП «Новая», «Ехо» й тоді ще «Коммєрсант», – такі собі іграшки, за допомогою яких він дуже цинічно бавиться зі своїми «елітами».
Те, що Муратова привітали з Нобелівкою Пєсков, Мішустін, Памфілова й ще бозна хто ще з цього тераріуму, не означає однозначно, що він близький до влади. А що б іще вони мали казати? Звісно, привітали)) Але це якщо дивитися тією чи іншою мірою зсередини Ерефії, як дехто з нас досі звик. Як на мене, взагалі немає жодного значення, друг Муратов чи ворог Путіна, це внутрішні справи Росії.
Єдине, що має значення, – те, що умовний інтелектуальний Захід уперше від часів СРСР ясно й зрозуміло висловився, де й поруч із ким він бачить нашого сусіда. Не генсек НАТО, не той чи інший політик, а гуманітарна спільнота визнала, що ця держава, цей режим і ця країна в цілому потворна й небезпечна для людства.