Азовський фронт: сценарії протистояння України і Росії на морі

Масові затримання торговельних суден, які йдуть у порти України на Азовському морі, і перекидання кораблів ВМС України на Азовське море показує, що в будь-який момент фронт протистояння між РФ і Україною може продовжитися і по морю. 

Яка перспектива конфлікту в Азовському морі і який імовірний сценарій розвитку подій? 

Ситуація на Азовському морі різко загострилася після затримання українськими прикордонниками в березні «Норда» — українського судна з Керчі, захопленого РФ з екіпажем з українців, які отримали громадянство РФ, але не втратили українського. Херсонське управління СБУ висунуло всім морякам обвинувачення, «Норд» затримали. Ця історія викликала величезний резонанс у Росії, оскільки стала прикладом активних дій України задля захисту своїх інтересів. В її діях там побачили загрозу для будь-якої господарської діяльності в кримських портах. 

Керівництво РФ розуміє, що активна стратегія України на Азовському і Чорному морях може мати тяжкі наслідки — конфлікти в довколакримських водах, затримання суден, нові санкції Заходу. Тому РФ виробила стратегію для протидії, щоб зупинити подальші операції України під загрозою асиметричних дій.

Заборонити Україні затримувати кримські судна РФ не може — українські претензії визнає будь-який міжнародний суд. Тому РФ вирішила показати, що боротьба на морі призведе до великих економічних збитків для України, але показати таким чином, щоб не напоротися на нові санкції Заходу й на введення в Чорне море кораблів НАТО. РФ почала затримувати торговельні судна, які працюють з українськими портами на Азовському морі. Російські моряки мають право затримувати будь-які іноземні судна для огляду у випадках, суворо застережених Конвенцією ООН з морського права. Огляд триває довго — судно простоює, судновласники включають тепер ці витрати у вартість рейсу, а платить урешті-решт український бізнес. Отже, РФ не наважується повністю паралізувати судноплавство, однак проводить політику спричинення якомога більших збитків для української економіки загалом. Це поєднувалося з демонстративними діями біля самого берега. У міжнародних водах таке свавілля неможливе — але на Азові російські кораблі можуть хоч у сам Маріуполь зайти, і це не буде порушенням морського права. Тому акваторія Азова набагато зручніша для російських провокацій, ніж Чорне море. Негативним ефектом є те, що РФ створює загрозу всьому українському судноплавству й роботі українських портів загалом.

Берегову охорону в Азовському морі до початку конфлікту здійснювали виключно катери прикордонної охорони. 

31 серпня 2014-го прикордонний катер BG-119 у Таганрозькій затоці потопили з берега протитанковими ракетами російські окупаційні війська. Це нині єдиний напад на морі з боку противника. 

Однак бойових катерів росіяни найманцям не передавали. Тепер імовірність зіткнення в Азовському морі може бути пов'язана тільки з російськими бойовими кораблями. Замаскувати конфлікт не вийде. 

Україна оголосила про створення на Азовському морі бази ВМС і перекинула туди два бронекатери — «Лубни» і «Кременчук». Також в Азовське море перейшли два судна забезпечення — плавуча база і буксир. 

Об'єктивно кажучи, два бронекатери не є силою, здатною змінити баланс військово-морських озброєнь на Азові. Броня в катерів протиосколкова, легка, основне озброєння — одна 30-мм гармата. Їхня водотоннажність — 50 тонн, що дозволило доправити катер у Маріуполь на транспортері. Катери проекту «Гюрза» і « Гюрза-М» були розроблені для застосування на річках Середньої Азії. Тому вони мають дуже низьку мореплавність, малу осадку, можуть застосовувати озброєння при хвилюванні до трьох балів максимум — усе це утруднює застосування річкових катерів на морі. Добре, що річкові катери перекинули на Азов: це оптимальне для них море — мілке, з меншими хвилями. Тут їхня мала осадка стає в пригоді не тільки для патрулювання, а й для застосування їх у десантних операціях у районі Новоазовська.

Також на узбережжі розгорнуто підрозділи 406-ї групи берегової артилерії ВМС. Але їхні можливості обмежені, оскільки, крім польової артилерії, наша берегова оборона не має на озброєнні протикорабельних ракетних комплексів.

РФ має сили, що значно переважають своїм складом, потенціал просто непорівнянний. 

Перехід двох допоміжних суден через Керченську протоку викликав шквал ентузіазму в українському суспільстві, слід зазначити, що в України є підстави подавати перекидання катерів і створення бази ВМС як свій успіх. Успіх цей має не військовий характер.

Що ж змінить нарощування сил на Азовському морі для України?

1. Поряд зі створенням бази ВМС Україна зосередила в прибережній зоні додаткові сили авіації та наземних сил. Почалися маневри, патрулювання. Таким чином Україна показує готовність нарощувати свій потенціал на морі на новому напрямку і застосувати силу в разі потреби. Раніше, хоч як це парадоксально, готовності діяти на морі на Азові просто не було.

2. Перекидання сил ВМС на Азов є насамперед політичною акцією, яка демонструє готовність України підвищувати ставки в цьому конфлікті і готовність діяти, а не сидіти склавши руки. Якщо поглянемо на історію війни, то побачимо, що в той час як Росія завжди диктувала військову ініціативу, ініціатива політична завжди була в наших руках. 

3. Це небажаний сигнал для РФ, оскільки така військова активність змушує наших союзників — країни НАТО — визначитися щодо ситуації. Коли погляди НАТО прикуті до Азова, будь-яке зіткнення там тлумачитимуть проти РФ і на користь України. Це може загрожувати санкціями, звинуваченнями проти РФ, судовими позовами, які РФ програє з катастрофічними наслідками для свого торговельного флоту. 

Відтак направлення катерів ВМС уже стало предметом міжнародної уваги до проблеми Азова. Це викликало заяви на підтримку України з боку низки країн НАТО. 

Завжди, коли Україна вирішує застосувати силу для відсічі російським агресорам у цій війні, провідні країни Заходу виступають на нашу підтримку. 

І якщо в суто військовому протистоянні РФ має безумовну перевагу на морі, то в політичній боротьбі Україна домоглася величезних переваг, які не дозволяють росіянам реалізувати їхній військовий ресурс. 

Росія має досить обмежені інструменти для подальшого розвитку конфлікту на морі. 

Прохід через Керченську протоку своїх кораблів і суден є нормою міжнародного права, оскільки обмежувати доступ в Азовське море росіяни нам ніяк не можуть. Відкрите зіткнення не в інтересах РФ, — їхня підривна діяльність та антиукраїнські акції на морі не матимуть підтримки й розуміння за кордоном. Усякий конфлікт, де буде відкрито вогонь, буде витлумачений проти РФ. У разі будь-якого інциденту для врегулювання проблеми під'єднаються структури НАТО, і висновки будуть однозначно проти РФ. Перешкоджання суднам різних держав і завдання збитків може спричинити в судах за кордоном позови проти російських суден. Захистити своє судноплавство в усьому світі РФ неспроможна, російський флот являє бойову силу тільки в прибережних морях, у світовому океані росіяни набагато відстають від рівня країн НАТО. 

Які ймовірні дії може розпочати Україна?

Угруповання ВМС на Азовському морі слід максимально наростити, щоб кораблі могли проводити скільки-небудь масштабні й тривалі операції. Силами двох катерів ситуації не змінити. Видається логічним перекинути в Бердянськ усі бронекатери проекту «Гюрза» — шість одиниць. А також додаткові сторожові кораблі ВМС, які зберегли боєздатність. 

Оптимальним варіантом дій після зосередження достатнього наряду сил уявляється конвоювання торговельних суден, які прямують у наші порти на Азовському морі. Якщо судно буде йти в супроводі принаймні одного катера, росіянам, аби його зупинити, доведеться вступати в конфлікт з українськими моряками, і політичні наслідки цих дій будуть для РФ непередбачувані. 

Україна має повне право зупиняти для огляду судна, які прямують у російські порти. Якщо ми не будемо застосовувати адекватні дії у відповідь, противник вважатиме це заохоченням свавілля. Російське судноплавство також має піддаватися перевіркам українських кораблів і катерів. Противник має відчувати не менші проблеми — і виділяти сили та кошти на захист і супровід свого судноплавства. 

Україна має планувати операції з припинення судноплавства з Кримом, з пошуку, документування та арешту іноземних суден, які заходять у кримські порти. Тут необхідна претензійна робота. Це завдасть набагато більший економічний збиток РФ, ніж затримки суден на Азові. 

Слід проводити цілеспрямований пошук суден та екіпажів із Криму, які порушили закони України, — і на Азовському, і на Чорному морях. Такі операції, як затримка «Норду», повинні тривати, це одна з серйозних болючих точок РФ, і ми повинні продовжувати бити в цю точку. 

Україні слід оголосити міжнародні військово-морські навчання на Азовському та Чорному морях за участю сил НАТО для відпрацьовування питань захисту судноплавства. Будь-яке залучення НАТО в проблему незаконних дій російського флоту є нашою дипломатичною перемогою. Необхідне залучення більшого числа натовських кораблів у конфліктній зоні. Рівень військово-морського співробітництва в Чорному та Азовському морях недостатній, і російський тиск — чудовий привід для посилення цього напряму.

Нам слід активувати переговори з найбільшими західними компаніями з продажу концесії на розробку чорноморського шельфу. Причому Україна має продати права насамперед на зону кримського шельфу. Ми повинні зробити країни Заходу співучасниками нашої боротьби, слід опиратися в протистоянні з РФ на великий міжнародний бізнес, який є лобістом політики. Ми маємо показати, що довгострокове співробітництво з Україною — це дуже вигідно й більш перспективно. Росія не доб'ється визнання Криму, і залучити до розробки кримського шельфу інвестиції та технології Заходу не зможе. Це тільки наше право та наша опція. На жаль, Україна поки що ніяк не використовує економічні інструменти у війні з РФ на морі.

Україні слід використати загострення ситуації на Азовському морі для отримання за програмою військової допомоги США сучасних протикорабельних ракет типу «Гарпун». Розробка українських ПКР — це проект ще не на один рік, а засоби стримування потрібні просто зараз. Наявність навіть кількох протикорабельних ракет радикально змінює баланс сил на морі. 

Головною ударною силою на морі для України є не кораблі, а авіація. Найоптимальнішим засобом протикорабельної боротьби в руках України на цей час є бомбардувальники Су-24 і штурмовики Су-25. Якщо ситуація дійде до обміну ударами на морі, найефективнішою тактикою є завдати з малих висот бомбових ударів різними методами, наприклад, «топ-щогловим», коли бомба скидається з розрахунком рикошету від води для ураження кораблів у борт. На Азові відпрацьовувалося застосування вертольотів по морських цілях, але вертольоти можна застосовувати щодо кораблів і катерів, які не мають засобів ППО, у разі зіткнення з бойовим кораблем вертольоти дуже уразливі. На жаль, поки що Су-24 не залучаються до маневрів над морем і не відпрацьовують тактику ураження морських цілей, що маневрують. Військовому командуванню варто звернути увагу на те, що треба готувати до застосування весь арсенал.

Війна триває п'ятий рік. І час уже Верховному головнокомандувачу, відповідальному за оборону країни, відмовитися від давно застарілих і неефективних методів ручного управління війною. Війна йде на кількох рівнях, одночасно в інформаційній, політичній, економічній і військовій площинах, війна вимагає гнучких рішень, широти поглядів, послідовності в досягненні цілей. Потрібна системна робота. На жаль, президент Порошенко не приділяє уваги створенню дієздатних аналітичних центрів для управління війною. Більшу частину інформації щодо конфлікту на Азовському морі українському суспільству та світовій громадській думці готують волонтерські групи, і насамперед група Андрія Клименка. Однак інтелектуальний потенціал суспільства президент на війні практично не використовує. Україна, як і раніше, з величезним скрипом і дуже повільно реагує на дії противника. Президент зосереджений тільки на дипломатії, і просто не розуміє, наскільки ефективною може бути політика, якщо держава у війні використовує одночасно всі доступні інструменти та засоби. Відсутність стратегії, аналітичного підходу до планування боротьби з РФ, ручний режим управління — це сьогодні набагато більші ризики для України, ніж обмежені матеріальні ресурси, про які тільки й говорять багато керівників, підмінюючи цим свою невіру в перемогу над ворогом.