Українські політики – майстри спорту у маніпуляціях і брехні

Моя стрічка у Фейсбуці зараз повна (обґрунтованого) обурення, що з Приватбанку звільняється керівник ІТ напряму, фахівець, через неринкові обмеження на зарплати керівників державних компаній.

Ну і, в принципі, не менш обґрунтованого обурення щодо згортання реформи корпоративного урядування.

Але більшість з обурених ФБ друзів позитивно сприймали, коли керівник найбільшої держкомпанії показово де-факто відмовився від зарплати заради збереження посади.

Він же таким чином показував, що керівники держкомпаній можуть працювати взагалі без зарплати, хіба не так?

Так само більшість друзів спокійно сприймали, коли «незалежна наглядова рада» і «реформатор» задля збереження крісла пішли на пряме порушення закону, контрактних зобов’язань і просто принципу порядності, коли не виплатили частину зарплати (складовою якої є оклад та премія) групі людей, які безпосередньо (а не як «начальники») забезпечили для компанії практично всі резонансні здобутки.

Таким чином політики у владі побачили, на що заради збереження крісла готові «незалежні наглядові ради» та «реформатори», хіба не так?

А зараз мої ФБ друзі намагаються не помічати маніпуляції (та відверту брехню) чиновників та керівників держкомпаній, які захищають не реформу корпоративного управління, а свої власні інтереси. Не кажучи вже про повну некомпетентність тих, хто на рівні влади займається корпоративним урядуванням в державних компаніях.

З таким підходом є проблема.

Українські політики самі є майстрами спорту у маніпуляціях і брехні. Тому «реформаторам» та «незалежним» буде складно їх перемогти в цій грі. А допомога Заходу вона небезмежна, не кажучи вже про те, що таким чином вона неефективно використовується.

Що робити?

Відповідь на це питання залежить від того, наскільки ми готові робити висновки...