Дипломатія ножа і сокири. Що далі робити Московському патріархату?
Contra spem spero...
Для Московського Патріархату зараз в цілому є два шляхи реагування: мудрий і звичний.
Мудрий полягав би в тому, щоби зробити висновки зі всього, що сталося за останні щонайменше років 30.
Зрозуміти, що сподівання на зникнення «украінскава церковнава раскола», як там називають вікове прагнення православних українців мати власну автокефальну Церкву, — марне. Що кожен (буквально кожен!) крок, який вони робили дотепер з метою «подолати» це прагнення — лише зміцнював його та додавав йому прихильників.
Це ж треба було примудритися свого найвищого ієрарха — зробити символом і провідником боротьби за незалежність аж на чверть століття! Неучастю в Критському Соборі, який готувався 40 років — налаштувати проти себе Помісні Церкви. «Дипломатією ножа і сокири» (навіть не «кнута і пряника»!) переконати Вселенський Патріархат, що єдиний спосіб запобігти загальноправославній катастрофі московського «цезаропапізму» — надати Томос про автокефалію Української Церкви. Безпідставним розривом євхаристійного єднання та залякуванням можливістю такого розриву — переконати багатьох, що Московська Патріархія зараз вже не стільки церковна інституція, скільки «Вєдомство православного ісповєданія» в кремлівській адміністрації.
З цього, далеко не повного переліку можна зрозуміти, що дотеперішній спосіб реакції МП на події — веде його в глухий кут самоізоляції з перспективою перетворення на секту. Це шлях старообрядництва XVII ст. чи старокалендарництва — ХХ-го.
Тож мудрим було би — радикально змінити зовнішню політику та осіб, які її втілюють. Нинішні «топ-дипломати» РПЦ настільки себе дискредитували, що з ними просто не хочуть і не будуть серйозно говорити — зокрема ані в Константинополі, ані в Афінах, ані в Києві. «Яструбів війни» мають змінити більш притомні дипломати.
Також слід визнати незворотність речей, які вже відбулися, а саме — що Помісна УПЦ є, вона внесена до Диптиху, тож з нею треба поводитися і рахуватися, як з Помісною Церквою, а не так, як в МП звикли робити дотепер.
Томос не буде відкликаний. Тому, коли раніше чи пізніше Вселенський Патріарх скликатиме з якось приводу всеправославні зустрічі — на них буде представлено ПЦУ як повноцінного учасника. І вони зможуть відбуватися навіть без МП — як відбувся Всеправославний Собор.
Яким би це не було неприємним для осіб в Москві — мудрим і логічним виходом з кризи, в яку керівництво РПЦ послідовно саме себе завело, є зрозуміти та врахувати все це.
Однак, на жаль від нього зараз важко сподіватися подібної мудрості. Тому більш вірогідною буде звичайна відповідь МП, а саме:
• підвищення градусу негативної риторики: «всі хто не з нами — зрадники Православ‘я, з ними будемо рвати стосунки, будемо ще більше на чужій території поширювати "русскій мір", нам ніхто не потрібний...»;
• ухвалення рішень про розрив стосунків;
• примноження спроб підірвати єдність в Помісних Церквах;
• плекання МАРНИХ сподівань на те, що «скоро Україна повернеться до Росії та всі проблеми зникнуть самі собою».
Важко бути оптимістом в тому, що стосується дій Москви. Але ж Бог здатен творити чудеса, в тому числі зло зупиняти та обертати до добрих наслідків.