«Смерть Сталіна». Росія досі живе у цьому трагічному фарсі

Подивився «Смерть Сталіна»

Замість передмови - зі спогадів Патріарха Філарета:

«Зранку прибиральниця в Академії (Московська духовна академія і семінарія РПЦ у Тройце-Сергієвій лаврі, де Патріарх на той момент був викладачем - авт) ПОШЕПКИ сказала: по радіо повідомили, що помер Сталін.

Пошепки! Такий був страх. Бо хоча по радіо сказали - але хто знає, може це якась провокація, і її звинуватять, що вона говорила про смерть Сталіна? Тому й пошепки».

...

Коли дивився фільм, згадував оце свідчення очевидця епохи. А ще слова Мандельштама з відомого вірша: «Мы живём под собою не чуя страны...»

Можливо для когось «Смерть Сталіна» - це комедія. Мені важко було картину саме так сприймати. Бо чимало знаючи про цей період (і зокрема про кілька місяців 1953 р., які спресовані у сотню кінохвилин) - зовсім не хотілося сміятися.

Вразила дуже грунтовна історична підготовка авторів сценарію: ну хто зараз пам‘ятає про Тімашук? Чи багато згадають про піаністку Юдіну? І хоча чимало деталей змінені заради «кіношності» (ніякого караулу під дверима у Сталіна не могло бути в принципі - подивіться відповідні серії з документального циклу «Кремль-9», тій же Юдіній тоді було за 50, замість НКВД було МГБ, яке очолював не Бєрія, а Ігнатьєв, тощо), однак загалом фільм доволі достовірний. Особливо як для комедії.

Можливо тому, що епоха Сталіна для мене не може асоціюватися з гумором - враження від картини залишилося «змазане». Тобто технічно стрічка є гарною: сценарій, гра акторів, навіть увага до декорацій і костюмів... Але сміятися не хотілося. Хоча це - суб‘єктивне...

Чому так ошкірився на картину рф-офіціоз?

Переконаний - не лише через Сталіна. Хоча дбайлива «реставрація» його публічного образу є ключовим елементом путінської політики.

Очевидно, що і не через Хрущова, який, навпаки, у нинішніх кремлівських бонз симпатії не викликає.

Може через Малєнкова? А хто взагалі (з пересічних глядачів) щось знає конкретне про цього «спадкоємця Сталіна»? До речі цікаво, що головну гумористичну лінію персонажу було збудовано навколо «іміджевих» речей - хоча мабуть лише на Заході помітили (і тому це потрапило в сценарій), що ставши головою уряду Малєнков кардинально змінився в одязі, став «елегантним»...

Мені здається, що окрім загального російського «табу» на жарти щодо кремлівських володарів (нехай і колишніх), особливо жарти не персональні, а так би мовити «системні» - головну лють викликали два персонажі.

Жуков і Молотов.

Якщо «Вєлікая Пабєда» - це «ікона» путінізму, то Жуков - це «ікона Вєлікай Пабєди». Але «вибуховий» образ, змальований актором Джейсоном Айзексом, хоча формально є позитивним (особливо на фоні образів решти радянських керівників), - з точки зору путініста є нічим іншим, як «богохульством».

А чому Молотов - спитаєте ви?

Образ у картині доволі невиразний. Суто візуально екранного Молотова легко сплутати з Мікояном чи Кагановичем.

Ну і для пересічного глядача більше скаже сполучення «коктейль Молотова» - хоча йому буде важко пояснити зв‘язок запальної суміші з колишнім наркомом закордонних справ.

Моя версія полягає в тому, що такий собі пан Ніконов, депутат Держдуми і керівник фонду «Русский мир», не остання людина у путінській системі - це рідний онук Молотова. І для нього особисто дивитися, як на екрані жартують з обставин життя його діда і баби - мабуть було прикро. А впливати пан Ніконов може і вміє.

...

Якщо підсумувати, то мабуть з точки зору розкриття обраної теми в стилістиці обраного жанру - фільм дійсно можна назвати вдалим. Мабуть тому він такий болючий для путінської системи.

Адже цілком ймовірно, що мимоволі у тих, хто в РФ дивиться цю картину - асоціації виникають не лише з історією, але також і з сьогоденням.

Ми можемо сміятися (чи ні) над «Смертю Сталіна». А Росія в цьому трагі-фарсі досі живе.