«Собор Роршаха». Як трактувати зібрання Моспатріархату?

Розмитість формулювань, відсутність дотепер публікації всіх документів, двозначна публічна комунікація (в Україні – підкреслення незалежності від МП, в Росії – підкреслення незмінності статус-кво), поминання митрополитом Онуфрієм Предстоятелів за «московським диптихом» з викиданням тих, кого викинули в МП, що для одних – ознака автокефалії, для інших – камуфляж продовження поминання імені Кирила, і т.д., і т.н. – все це щось нагадує.

А саме – «плями Роршаха». Відомий психологічний тест, в якому пропонується описати, що видно на плямі. Сама пляма – це просто пляма, тож кожен піддослідний описує не реалію, а власне її бачення.

Так і «Собор УПЦ» – через розмитість і суперечливість кожен може побачити чи не побачити в ньому те, що відлунює у власних думках.

Хоча взагалі-то призначення Соборів, як відомо з Передання та історії Церкви – ПОЯСНЮВАТИ і робити більш зрозумілими певні речі, а не додавати сумнівів.

Також, коментуючи події в УПЦ МП та намагаючись їх зрозуміти, слід брати до уваги, що частина в ній справді бажає бути незалежними від Москви, інша частина – хоче бути в МП за будь-яку ціну. А переважна більшість – за переможця, тобто по факту схиляться на той бік, за ким буде успіх у боротьбі.

Ось чому більшість і перед зібранням, і після нього всіляко вказують на підтримку позиції митрополита Онуфрія. Бо вважають, що він буде уособленням тієї позиції, яка переможе. Ну і це найбільш безпечно – так свого часу в УПЦ всі підтримували митрополита Філарета, навіть одноголосно за автокефалію проголосували на Соборі, але потім, коли Москва показала зуби – перейшли на бік сильнішого.

Як людина, у якої все це відбулося на очах і яка сама добре знає всі ці механізми, митрополит Онуфрій доволі обережний та намагається показати себе прихильним одночасно до різних точок зору. Але чим далі, тим ситуація буде ускладнюватися і бути за певними питаннями відразу і проти, і за – вже не буде можливим.

Отже, УПЦ МП – абсолютно не моноліт, а мозаїка, і доволі пістрява. Наше спільне завдання – підтримати тих, хто справді проти Москви. Чим більше їх буде – тим швидше вся маса зрушиться.

Але слід враховувати й те, що всі ці нинішні рухи – доволі вимушені зовнішніми обставинами. Отже не можна дати приспати пильність декоративними змінами чи двозначними заявами. Як перші кроки їх можна сприйняти, але точно – не як вирішення проблеми. Бо інаше може повторитися ситуація 1991-92 рр.