Тиск, істерики та погрози. Як пройдуть переговори Московського патріарха Кирила у Стамбулі
Москва церковна і політична «свято вірять» у повернення в Україні до влади союзних Кремлю сил
1. Патріарх Кирил є залежним у своїй позиції від того, що йому дозволять/не дозволять у Кремлі. Наприклад саме там приймали остаточне рішення, що російська делегація не повинна брати участі у Всеправославному Соборі (2016 р.), бо це нібито робить РПЦ «підпорядкованою» Константинополю, який, у свою чергу, «підлеглий Америці». Для всіх нормальних людей це звучить абсурдно, але нинішній Кремль живе в «іншому світі».
Що саме готові запропонувати / чим пригрозити в Кремлі Вселенському Патріарху - прогнозувати важко, як важко нормальній людині розуміти логіку шизофреника.
2. Однак можна робити певні припущення з огляду на обставини й поведінку в минулому.
За попередні кілька років Московський патріарх у своїх «дипломатичних зусиллях» частіше всього вдавався до дезинформації та залякувань.
Так було на Синаксі у Швейцарії в січні 2016 р. (де він переповідав Предстоятелям дописи Дмитра Корчинського у ФБ про «примушування митрополита Онуфрія» з допомогою паяльника), так було під час спроби шантажу безпосередньо перед Собором, так було протягом наступних двох років, коли Москва намагалася вдавати, що вони ще можуть приєднатися до рішень Собору (аж доки остаточно не відмовилися визнавати його у грудні минулого року).
Найближчий у часі приклад такої «дипломатії» - скандальні заяви у Болгарії на адресу Президента під час візиту на урочистості з нагоди звільнення цієї країни.
В цю ж канву лягає і менш відомий, але не менш скандальний випадок оприлюднення нібито спільної з Папою Франциском декларації щодо Близького Сходу, на яку Ватикан не давав свого погодження.
Не відстає від Предстоятеля РПЦ і керівник її дипломатії митрополит Іларіон Алфєєв, який протягом останніх місяців не раз лякав аудиторію, особливо грекомовну, заявами про можливість «великої схизми». Чим викликав лише обурення та роздратування.
Тож є всі підстави припускати, що і 31 серпня у Стамбулі п. Кирил буде робити те саме - тиснути погрозами.
3. Москва церковна і політична «свято вірять» у повернення в Україні до влади союзних Кремлю сил. Тому головним завданням Кирила буде якщо не повністю відмовити Вселенського Патріарха від надання Томосу автокефалії (це буде вихідна позиція, від якої п. Кирил буде пропонувати «компроміси»), то всіляко переконувати його «відкласти» рішення.
Впевнений, що Вселенський Патріарх це добре розуміє, а тому не погодиться повторювати той досвід, який був у відносинах з МП останні років 20: «чекати» в обмін на обіцянки МП, яких він, в решті решт, ніколи не дотримується.
Значно логічніше було би зробити так, як колись у Естонії: спочатку здійснити заплановане, не зважаючи на всі істерики МП, а вже потім, виходячи з нових реалій, пропонувати порозумітися.
4. І найголовніше: Бог керує історією та спрямовує її. Тому як Він визначив - так і буде. Він визначив Україні бути незалежною державою, а Українській Церкві - помісною. І всі, хто противляться цьому - не мають і не матимуть успіху, а їхній спротив - обернеться проти них.